«Загарбникам не потрібна церква», – парафіяни УПЦ села Кинахівці

На другий день після захоплення Київським патріархатом храму святих апостолів Петра і Павла УПЦ у селі Кинахівці Збаразького району його справжні господарі все ще не отримали доступу до своєї власності.

Рейдери забарикадувалися зсередини, підступи до храму стережуть їхні співучасники – так звана ініціативна група «переходу» громади в УПЦ КП. Проте вони підготувалися до захоплення не так грунтовно, як запевняють: представники Тернопільської єпархії УПЦ вже спіймали їх на брехні з приводу оформленої документації.

«Вони заявили мені, що в них є статут, підписаний чиновниками облдержадміністрації, і в ньому нібито заявлено про ліквідацію нашої громади, – коментує подію настоятель храму УПЦ отець Віталій Гурев. – Наші юристи переглянули їхній документ, там ні про що подібне не йдеться».

За словами священнослужителя, на даний момент в селі діють два общинних статути. Основний документ очолюваної ним громади ніхто не скасував, хоча при реєстрації нового статуту обов'язково ліквідується попередній. Він показував свій чинний зразок статутних документів поліції, що прибула на місце злочину, проте правоохоронці повели себе інертно, аргументуючи своє невтручання тим, що «їхній статут новіше».

Всі ці питання розглядатиме суд. Громада УПЦ запропонувала загарбникам до вирішення конфлікту цивілізованим шляхом мирно покинути приміщення церкви, однак ті відмовилися. Відповідно, віряни і священнослужителі, що залишилися на вулиці, з благословення митрополита Тернопільського і Кременецького Сергія, розійшлися того вечора по домівках.

Кілька активних парафіян Петро-Павлівського храму ще до його захоплення прокоментували СПЖ, хто і яким чином розкручував у цьому селі черговий релігійний конфлікт.

Галина Гуменна, касир громади УПЦ:


«До нас і Церкви ні в кого ніколи претензій не було. Можливо, у селі хтось щось міг говорити на нашу адресу, ми ніколи цього не слухали. Ми вирішили, що сповідуємо православ'я, що наша Церква – Єдина Соборна Апостольська, і УПЦ – це наш вибір. Інші можуть робити що хочуть. Ми нікого не агітуємо, нікого не переконуємо, просто віримо так, як підходить нам».

Марія Ситник, колишня регент хору громади УПЦ:


«Не з того вони починають. Майдан був спільним тоді, об'єднавши людей всіх національностей, і про мови ніхто не згадував. А нас зараз хочуть «взяти під ніготь», нас не вважають за людей, існувати може лише той менталітет, який їх влаштовує. Як вийшло, що в Кинахівцях є церква: наші батьки молилися в Бутині. Але потім вирішили зробити свій цвинтар, заговорили про каплиці, потім дійшло й до того, що побудували свій храм. Він частково обвалився, і це була біда, усі в окрузі нам допомагали з цим, і ми його відремонтували. А тепер «ініціатори» вчепилися – не так служимо. Ходили б вони частіше на службу, розуміли б усе. А є такі, що роками не ходять – на весілля, похорон, і все. І як вони зрозуміють богослужіння? Ні українською, ні польською, німецькою, як завгодно – нічого не зрозуміють. А поруч у них є дві церкви – у селах Мишківці та Бутин. А ми залишилися одні за УПЦ, у нас свій священик, у них свій, жодних конфліктів не було».

Степан Тивонюк, староста храму громади УПЦ:


«Ніхто з них не ходить до церкви. За рік на Великдень прийдуть і на іменини, щоб його привітали. А решта і стільки не ходять, тільки на Великдень. І ось вони задумали – подай їм Київський патріархат. А все було у нас добре, все, як треба. У них є далі їхній храм, і в сусідньому селі – їм ближче туди добиратися, ніж у наш храм. А ремонт продовжувати вони не будуть. Походять місяць на служби – і все. Ми ж і штукатурили, і розпис робили, і плитку поклали, і паркан, і вівтар робили. Ще за літо повністю відновили те, що обрушилося. І восени повернулися в храм служити. Вони нічого цього не робитимуть».

Марія Косецька, парафіянка:


«Я ходила раніше до храму у Мишківці. Але його забрали, перейшли в УПЦ КП відразу, як її зробив Філарет. Тож вони виконують заповіді Філарета? А у нас завжди була Православна Церква, без патріархатів, просто УПЦ. Колись я шукала для себе знак, як бути далі. І в Біблії відкрилося, що не можна змінювати ані знаку у Слові Божому, що це великий гріх, і людина, яка зробила це, буде викреслена з Книги життя. А у них в храмах скрізь різний переклад, і я тільки там впадаю в гріх, не сприймаю це. А я не маю права на гріх, щоб він ішов у спадок дітям, онукам, правнукам. Скільки у нас ходить на службу людей, і сусідні села! Так вони вже говорять, що бутинські «будуть з гори на долину котитися», і той, хто так каже, не знає, чи зможе він сам ходити, або його возитимуть. Бунтівники, вони називають себе «ініціаторами», адже ініціатор – це коли щось добре пропонують, дати людям роботу, а вони – за Церкву вчепилися. І за війну – їм все одно! У Мишківцях церкву відразу перевели, як створили Київський патріархат, і війни тоді не було. Їм піар потрібен. Ми здавали на допомогу в АТО гроші, продукти, бачили б ви, як ми молимося за мир. Вони ніхто так не моляться. Я того храму в Кинахівцях не будувала, але, коли він обвалився, допомагала відновити. Потім вони забрали храм в Бутині. Я ходила на службу в Кинахівці. Заберуть Кинахівці – піду в Почаїв. Якщо, не дай Бог, вони заберуть і Почаїв, буду молитися у себе вдома, до них я не можу ходити. Те, що вони нібито не розуміють церковнослов'янської, це неправда. Вони просто не хочуть молитися. Вони не за українську віру, вони ні за яку віру, у них немає страху Божого. Це я можу сказати».

Як повідомляла СПЖ, 15 травня 2017 року представники Київського патріархату з групою прихильників захопили храм релігійної громади святих апостолів Петра і Павла у селі Кинахівці на Тернопільщині. СПЖ стежить за розвитком подій.

Читайте також

Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил

Цього дня ми святкуємо Собор наших найтаємничіших, найблагородніших, невидимих ​​і вірних друзів.

Як зцілитися від кровотечі душі

Недільна проповідь.

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.