Ніщо не злякає праведника
Ця подія була воістину знаковою. Для багатьох вона асоціюється з вираженням недовіри тодішньому митрополиту Філарету (Денисенку) та його зміщенням з Київської кафедри, а також посади Предстоятеля Української Православної Церкви.
Найважливіше значення Харківського собору полягає в тому, що він остаточно скинув з Церкви кайдани тоталітаризму, а також «декомунізував» Її сьогодення та майбутнє.
Внутрішня «декомунізація» відбулася завдяки внесенню правок до Статуту УПЦ. Вони нівелювали низку положень, що надають Предстоятелю фактично необмежену владу. Тим самим єпископи не лише відкинули можливість кар'єризму та політиканства в Церкві, а й зробили Її управління більш демократичним – на принципах соборного розуму і соборного прийняття рішень.
Зовнішня «декомунізація» полягала у відкритому запереченні правомочності практики державних структур у диктаторському стилі керувати релігійною сферою країни, роблячи її заручником швидкоплинних політичних, ідеологічних або електоральних інтересів. Учасники Харківського собору знайшли в собі мужність протистояти неприкритому адміністративному тиску та не допустити нехтування волі переважної більшості віруючих Української Православної Церкви на догоду амбіціям деяких політиків, а також людини, яка не зуміла пережити свою поразку на виборах Предстоятеля РПЦ.
Не дивно, що така позиція викликала у ті часи справжню бурю переслідувань та гонінь. Зокрема, у УПЦ були відібрані Володимирський собор та резиденція Київських митрополитів на вулиці Пушкінській. У регіонах під удар радикалів потрапили багато єпархіальних управлінь. Масово захоплювались і наші храми.
Однак Церква вистояла. І не просто вистояла, а й показала якісне і кількісне зростання. Так, з 1992 по 2014 роки кількість парафій зросла з 5,5 тисяч до 12,5 тисяч; число монастирів зросло з 32 до 228; кількість духовних шкіл – з 4 до 17.
Все це свідчить лише про одне – гоніння не здатні знищити справжню Церкву. Адже як сказав свт. Іоанн Златоуст: «Ні гнів царя, ні підступність воїнів, ні заздрість ворогів, ні полон, ні пустеля, ні вогонь, ні піч, ні тисячі лих – ніщо не може перемогти або налякати праведника».
Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви
Читайте також
Перочинний ніж у руках святителя і наші відмовки
Ми чекаємо ідеальних умов для життя і роботи. Святитель Лука оперував слюсарними щипцями в промерзлій хаті і не вважав це подвигом.
Мужність бути нареченою: чому всі віруючі душі – жіночої статі
Великий піст розкриває головну таємницю людської природи: щоб по-справжньому зустрітися з Богом, найсильнішому чоловікові доведеться навчитися духовно бути жінкою.
Ісусова молитва: як перетворити життя на «прямий ефір» з Богом
Друга неділя Великого посту присвячена святителеві Григорію Паламі – людині, яка відстояла наше право на реальну зустріч із Творцем.
Дияконські будні: невидима праця за зачиненими дверима вівтаря
Про те, що приховано від очей парафіян, як готується Літургія і чому диякон приходить до храму, коли місто ще спить.
Скляна стіна: як маніпуляція в храмі краде свободу і підміняє Бога
Маніпуляція – давній інструмент виживання. Але зустрічаючись у Церкві, вона краде у людей дорогоцінний дар свободи.
Небесний політ отця Руфа: історія льотчика, який став лаврським насельником
Відмовившись від кар'єри заради Бога, він пройшов через в'язниці та забуття, щоб стати молитовником Києво-Печерської лаври.