Ніщо не злякає праведника

27 травня Українська Православна Церква відзначила 25-річчя проведення Архієрейського Собору в Харкові.
 
Ця подія була воістину знаковою. Для багатьох вона асоціюється з вираженням недовіри тодішньому митрополиту Філарету (Денисенку) та його зміщенням з Київської кафедри, а також посади Предстоятеля Української Православної Церкви.
 
Найважливіше значення Харківського собору полягає в тому, що він остаточно скинув з Церкви кайдани тоталітаризму, а також «декомунізував» Її сьогодення та майбутнє.
 
Внутрішня «декомунізація» відбулася завдяки внесенню правок до Статуту УПЦ. Вони нівелювали низку положень, що надають Предстоятелю фактично необмежену владу. Тим самим єпископи не лише відкинули можливість кар'єризму та політиканства в Церкві, а й зробили Її управління більш демократичним – на принципах соборного розуму і соборного прийняття рішень.
 
Зовнішня «декомунізація» полягала у відкритому запереченні правомочності практики державних структур у диктаторському стилі керувати релігійною сферою країни, роблячи її заручником швидкоплинних політичних, ідеологічних або електоральних інтересів. Учасники Харківського собору знайшли в собі мужність протистояти неприкритому адміністративному тиску та не допустити нехтування волі переважної більшості віруючих Української Православної Церкви на догоду амбіціям деяких політиків, а також людини, яка не зуміла пережити свою поразку на виборах Предстоятеля РПЦ.
 
Не дивно, що така позиція викликала у ті часи справжню бурю переслідувань та гонінь. Зокрема, у УПЦ були відібрані Володимирський собор та резиденція Київських митрополитів на вулиці Пушкінській. У регіонах під удар радикалів потрапили багато єпархіальних управлінь. Масово захоплювались і наші храми.
 
Однак Церква вистояла. І не просто вистояла, а й показала якісне і кількісне зростання. Так, з 1992 по 2014 роки кількість парафій зросла з 5,5 тисяч до 12,5 тисяч; число монастирів зросло з 32 до 228; кількість духовних шкіл – з 4 до 17.
 
Все це свідчить лише про одне – гоніння не здатні знищити справжню Церкву. Адже як сказав свт. Іоанн Златоуст: «Ні гнів царя, ні підступність воїнів, ні заздрість ворогів, ні полон, ні пустеля, ні вогонь, ні піч, ні тисячі лих – ніщо не може перемогти або налякати праведника».

  Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви

АіФ

Читайте також

До Дня Перемоги: війна – великий учитель

Пасха, весна, вічність – як багато чудових іменників жіночого роду. Але серед них є дві сестри, які завжди ходять разом, – це війна та смерть.

Жіночий шлях серця, незбагненний для чоловічого розуму

Жіноче серце любить попри все. Воно не слідує логіці, воно живе почуттям. Жінки продовжували любити Христа і мертвого, як живого.

Але мене Ти маєш приготувати

Тиждень апостола Фоми.

«Церква жива!»: як пройшов пасхальний флешмоб СПЖ

Десятки людей з України та інших країн надіслали відео та фото, як вони святкували Пасху Христову.

Що відбувається з хлібом і вином на Літургії?

Для Церкви Літургія – це не театральна вистава, а дія, в якій Дух Святий звершує реальну зміну хліба і вина на Тіло і Кров Спасителя.

Хрест – це про те, що ми ще не зовсім християни

Хрест Христов – це не просто знамено нашого спасіння. Це ще й символ того, яким повинно стати наше серце.