Ніщо не злякає праведника

27 травня Українська Православна Церква відзначила 25-річчя проведення Архієрейського Собору в Харкові.
 
Ця подія була воістину знаковою. Для багатьох вона асоціюється з вираженням недовіри тодішньому митрополиту Філарету (Денисенку) та його зміщенням з Київської кафедри, а також посади Предстоятеля Української Православної Церкви.
 
Найважливіше значення Харківського собору полягає в тому, що він остаточно скинув з Церкви кайдани тоталітаризму, а також «декомунізував» Її сьогодення та майбутнє.
 
Внутрішня «декомунізація» відбулася завдяки внесенню правок до Статуту УПЦ. Вони нівелювали низку положень, що надають Предстоятелю фактично необмежену владу. Тим самим єпископи не лише відкинули можливість кар'єризму та політиканства в Церкві, а й зробили Її управління більш демократичним – на принципах соборного розуму і соборного прийняття рішень.
 
Зовнішня «декомунізація» полягала у відкритому запереченні правомочності практики державних структур у диктаторському стилі керувати релігійною сферою країни, роблячи її заручником швидкоплинних політичних, ідеологічних або електоральних інтересів. Учасники Харківського собору знайшли в собі мужність протистояти неприкритому адміністративному тиску та не допустити нехтування волі переважної більшості віруючих Української Православної Церкви на догоду амбіціям деяких політиків, а також людини, яка не зуміла пережити свою поразку на виборах Предстоятеля РПЦ.
 
Не дивно, що така позиція викликала у ті часи справжню бурю переслідувань та гонінь. Зокрема, у УПЦ були відібрані Володимирський собор та резиденція Київських митрополитів на вулиці Пушкінській. У регіонах під удар радикалів потрапили багато єпархіальних управлінь. Масово захоплювались і наші храми.
 
Однак Церква вистояла. І не просто вистояла, а й показала якісне і кількісне зростання. Так, з 1992 по 2014 роки кількість парафій зросла з 5,5 тисяч до 12,5 тисяч; число монастирів зросло з 32 до 228; кількість духовних шкіл – з 4 до 17.
 
Все це свідчить лише про одне – гоніння не здатні знищити справжню Церкву. Адже як сказав свт. Іоанн Златоуст: «Ні гнів царя, ні підступність воїнів, ні заздрість ворогів, ні полон, ні пустеля, ні вогонь, ні піч, ні тисячі лих – ніщо не може перемогти або налякати праведника».

  Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви

АіФ

Читайте також

Раб зірок чи син Бога? Чому гороскоп – це в'язниця, а Промисел – це квест

1 січня нам обіцяють початок «року Коня» і розписують долю по хвилинах. Розбираємося, чому віра в долю принижує людину і як Бог перебудовує маршрут нашого життя.

Новий рік на кладовищі: картина-пророцтво про наше життя

Замість олів'є – холод могильних плит. Історія однієї картини 1984 року, яка стала моторошним дзеркалом нашої реальності та іконою сьогодення.

Не відкладайте життя на «після війни»: прощальний урок старця Паїсія

Ми запитуємо, коли настане мир, а він вчить не втрачати «сьогодні». Утішний діалог для тих, хто втомився чекати, боятися і жити чернетками.

Найсумніша притча: трагедія нерозділеної любові Бога

Бог накрив стіл і чекає на нас, а ми зайняті волами та землею. Чому ця євангельська історія – про кожного з нас і про те, як пекло починається з фрази «мені ніколи»?

Бог у підгузках: чому Всевишній став немовлям

Чому нам простіше вірити в «космічну енергію», ніж у Бога, Якому потрібно змінювати пелюшки, і навіщо Всемогутній вирішив стати безпорадним.

Божественна математика від старця Паїсія: Як нулі можуть стати мільйонами

Зимова зустріч у келії Панагуда. Чому ми рахуємо свої гріхи та успіхи за законами людської бухгалтерії, а Бог – за законами любові, де 2+2 не завжди дорівнює 4.