Ніщо не злякає праведника
Ця подія була воістину знаковою. Для багатьох вона асоціюється з вираженням недовіри тодішньому митрополиту Філарету (Денисенку) та його зміщенням з Київської кафедри, а також посади Предстоятеля Української Православної Церкви.
Найважливіше значення Харківського собору полягає в тому, що він остаточно скинув з Церкви кайдани тоталітаризму, а також «декомунізував» Її сьогодення та майбутнє.
Внутрішня «декомунізація» відбулася завдяки внесенню правок до Статуту УПЦ. Вони нівелювали низку положень, що надають Предстоятелю фактично необмежену владу. Тим самим єпископи не лише відкинули можливість кар'єризму та політиканства в Церкві, а й зробили Її управління більш демократичним – на принципах соборного розуму і соборного прийняття рішень.
Зовнішня «декомунізація» полягала у відкритому запереченні правомочності практики державних структур у диктаторському стилі керувати релігійною сферою країни, роблячи її заручником швидкоплинних політичних, ідеологічних або електоральних інтересів. Учасники Харківського собору знайшли в собі мужність протистояти неприкритому адміністративному тиску та не допустити нехтування волі переважної більшості віруючих Української Православної Церкви на догоду амбіціям деяких політиків, а також людини, яка не зуміла пережити свою поразку на виборах Предстоятеля РПЦ.
Не дивно, що така позиція викликала у ті часи справжню бурю переслідувань та гонінь. Зокрема, у УПЦ були відібрані Володимирський собор та резиденція Київських митрополитів на вулиці Пушкінській. У регіонах під удар радикалів потрапили багато єпархіальних управлінь. Масово захоплювались і наші храми.
Однак Церква вистояла. І не просто вистояла, а й показала якісне і кількісне зростання. Так, з 1992 по 2014 роки кількість парафій зросла з 5,5 тисяч до 12,5 тисяч; число монастирів зросло з 32 до 228; кількість духовних шкіл – з 4 до 17.
Все це свідчить лише про одне – гоніння не здатні знищити справжню Церкву. Адже як сказав свт. Іоанн Златоуст: «Ні гнів царя, ні підступність воїнів, ні заздрість ворогів, ні полон, ні пустеля, ні вогонь, ні піч, ні тисячі лих – ніщо не може перемогти або налякати праведника».
Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви
Читайте також
О страху, який називають ощадливістю
Корінь нашої скупості – у страху перед завтрашнім днем. Але стиснутий кулак із заощадженими купюрами не робить нас захищенішими.
Громила, який став адептом любові до ворогів
Преподобний Силуан Афонський гнув залізо, пив горілку і одним ударом кулака мало не вбив людину. Зрештою він став святим.
Полуденний біс – давня назва апатії та туги
Смуток без причини – не новина для християн. Аскети півтори тисячі років тому дали цьому ворогу ім'я і описали всі його хитрощі.
Зцілення від душевної нудоти
Ми іноді плутаємо пошук євангельської правди з бажанням розквитатися з кривдником. У Нагірній проповіді Христос пропонує людині ковток живої води, що повертає життя.
Пастка лжепатріотизму і духовна мужність в епоху гонінь
Справжня любов до Батьківщини починається з перемоги над власними пристрастями. Погляд православного клірика на вірність Богу, хитрощі політиків і спокуси кар'єри.