Чи повинні християни шукати захисту у суді?

Останнім часом православним християнам України доводиться досить часто відстоювати свої громадянські права перед обличчям світських судів. У зв'язку з цим багато наших сучасників займають позицію, згідно з якою ми, християни, не маємо права звертатися до суду за захистом і взагалі не повинні розраховувати на якийсь захист. Вони вважають, що ми, вже просто в силу вчення Христа (в їхньому, звичайно, розумінні), мусимо приймати будь-які гоніння як даність і миритися з ними, підставляючи ліву щоку. Проте таке ставлення до даної проблеми, м'яко кажучи, не зовсім правильне.

Так, ми з вами прекрасно знаємо євангельський епізод, у якому йдеться про суд над Христом. Тоді, нагадаю, один з присутніх іудеїв вдарив Христа. І ось Христос, замість того, щоб підставити щоку під удар, докорив тому, хто вдарив: «Якщо Я винен, то скажи в чому? А якщо ні – то чого ти б'єш Мене?» 

В іншому місці Святого Письма, а саме в Книзі Діянь, ми можемо прочитати про те, як святий апостол Павло використовував свої цивільні права і вимагав суду у кесаря. Багато святих, таких як, наприклад, Ігнатій Богоносець, до пори до часу уникали гонінь і не шукали їх. Але коли приходив їхній час – мужньо приймали смерть і наругу за Христа.

З цих та багатьох інших епізодів ми можемо більш ніж ясно побачити, що християни мають повне право захищати свої цивільні права перед громадянським суспільством. Ми живемо в державі, платимо податки, виконуємо закони і маємо право розраховувати на певні зобов'язання, які держава приймає стосовно нас, як громадян і членів соціуму. Разом з тим ми чітко відокремлюємо захист власних прав і достоїнств від захисту Церкви. Тобто якщо скривдять особисто мене – я можу і мушу пробачити. Але якщо йдеться про Церкву, а тим більше про захист Її честі, то я можу і мушу Церкву захистити.

Митрополит Філарет (Дроздов) якось сказав: «З ворогами держави – борись. Ворогів Церкви цурайся. Ворогів особистих – прощай». В принципі, ці слова і можна використовувати нам, сучасним християнам, як керівництво до дії. Однак завжди треба пам'ятати, що останнє слово все одно і завжди за Богом – Він Суддя і живих, і мертвих.

КП в Україні

Читайте також

Жінка, яка перемогла гріх

Перше читання Покаянного канону завершується. І святий Андрій Критський розкриває образ героїні церковної історії, яку Бог спіймав на живця.

Репетиція вічності: Великий піст як вихід з диктатури шуму

Великий піст – це не просто дієта чи відмова від розваг. Це добровільний вхід у «коридор тиші», де людина знімає маски і зустрічається зі своїм справжнім «я».

Покаяння царя і червоний плащ Урії

Третя частина покаянного канону – це не урок моралі. Це анатомія і дзеркало зради.

Синдром дружини Лота: чому покаяння не терпить ностальгії

Христос промовив про неї три слова. Але саме вони – одне з найгостріших попереджень у всьому Євангелії.

Весна духовна: чому ми вітаємо один одного з початком Великого посту

Зі сторони це схоже на колективне помутніння розсудку. Але за цим привітанням – одна з найглибших таємниць християнського життя.

Анатомія прощення: як примиритися з Богом і перестати судити себе

​У Прощену неділю ми часто просимо пробачення машинально. Але як пробачити тих, хто завдав справжнього болю, і як примиритися з Творцем?