Папа роздвоївся: він на шляху до єдності і з протестантами, і з православними

Практично непоміченою пройшла новина про те, що 5 липня 2017 року в німецькому місті Віттенберг, на батьківщині Реформації, Всесвітній альянс реформатських церков (World Communion of Reformed Churches) приєднався до основоположного екуменічного документу між католиками і протестантами – Спільної декларації про доктрину виправдання.

Союз включає в себе конгрегаціоналістів, пресвітеріанців, реформаторів, вальденів та інші деномінації більш ніж у 100 країнах. Паства Союзу нараховує приблизно 80 млн осіб у всьому світі.

Це найбільше вливання в ініційовану Римським престолом Спільну декларацію про доктрину виправдання. Представники Римської курії та Всесвітньої лютеранської федерації підписали цю декларацію в 1999 році в Аугсбурзі. З боку Ватикану це зробив голова Папської ради зі сприяння християнській єдності кардинал Едуард Кассиді, з лютеранської – президент Всесвітньої Лютеранської федерації Християн Краузе і її генеральний секретар Ішмаель Ноко. Всесвітня лютеранська федерація об'єднує 140 церков-учасників у 78 країнах світу, що представляють 66,7 млн лютеран.

Суть документа в тому, що він вирішує головну догматичну відмінність між протестантами і католиками, яка існувала 500 років, – вчення про виправдання. Католицький догмат з цього питання зводиться до того, що людина виправдовується вірою і добрими справами, протестантський – тільки вірою (Sola fide). Декларація затвердила формулу «добрими справами за допомоги віри». Такий собі «розумний компроміс». Римський престол дуже активно просуває цю Декларацію, і його зусилля приносять результат.

У 2006 році до Спільної декларації про доктрину виправдання доєдналась Всесвітня методистська рада (World Methodist Council), яка об'єднує близько 75 млн людей.

І от 5 липня ще одне придбання – Всесвітній Союз реформатських церков, 80 млн осіб. Папі можна поаплодувати! Причому сама церемонія приєднання до документа пройшла у формі богослужіння за участю секретаря Папської ради із сприяння християнській єдності монсеньйора Брайана Фаррелла.

«Ця подія буде ще однією важливою віхою на шляху до видимої єдності християн: поки ще не метою, але значимим етапом спільного шляху», – йдеться у повідомленні Папської ради з приводу підписання.

Про цю єдність відкрито сказала і представник Всесвітнього союзу реформатських Церков «преподобна» Наджла Кассаб: «Сьогодні ми не просто підписуємо угоду, ми будуємо Церкву разом». Погодився з нею і президент цього Союзу Джеррі Піллей: «Сьогодні – історичний день».

Мабуть, папу не бентежить те, що він йде «шляхом єдності» з конфесіями, що допускають жіночий «єпископат», «вінчають» одностатеві шлюби, сповідують «загальне священство», відкидають чи профанірують таїнства. Все це виявляється неважливим у порівнянні з «видимою єдністю християн».




А кількома днями раніше, 27 червня, папа Франциск зустрівся з делегацією Константинопольського патріархату. Зустріч відбулася напередодні свята святих апостолів Петра і Павла за григоріанським календарем.



Слова папи на адресу православних – майже ті самі, що і на адресу протестантів: «Обмін делегаціями між Церквою Риму і Церквою Константинополя з нагоди свят зміцнює в нас бажання відновлення повної єдності між католиками і православними, яка вже простежується в братських зустрічах, спільній молитві та служінні Євангелію».

Для єдності з православними папа теж готовий йти на поступки, і поступки серйозні. У 2014 році в Брюсселі відбулися святкування 50-річчя зустрічі патріарха Афінагора і папи Павла VI, після якої були зняті взаємні анафеми, накладені в 1054 році. На святкуванні були присутні митрополит Бельгійський Афінагор (Константинопольський Патріархат), єпископ Гентський монсеньйор Люк Ван Лой, а також інші представники православних і католиків. Так от, на цьому заході спільно зачитувався Символ Віри і зачитувався (увага!) без Філіокве, основного католицького догмату. Про це повідомив офіційний сайт Бельгійської та Нідерландської єпархії РПЦ.

Для того щоб консервативні кола в Римській курії не заважали настільки рішучим екуменічним крокам, папа Франциск проводить кадрові чистки у Ватикані. Про те, що ці чистки триватимуть і далі, папа стороною сказав 23 червня, коли зустрівся у Ватикані з делегатами організації Serra International, яка займається підтримкою католицьких семінаристів і пресвітерів, популяризує католицьке священство як рід занять.

Папа запевнив молодь, що кар'єрне зростання для них у Ватикані відкрите, а старі кадри «смиренно готові поступитися своїм місцем, працею та обов'язками наступникам». Цих наступників папа вітав словами: «Ідіть уперед з мужністю, креативністю і сміливістю! Не бійтеся оновлювати свої структури і не допускайте, щоб пройдений цінний шлях втратив імпульс новизни». Очевидно, новизна – це і є екуменістичне зближення з усіма, хто хоче взяти участь.

Що ж це все означає для нас, православних?

По-перше, Православній Церкві необхідно набагато чіткіше та більш недвозначно, ніж це робиться сьогодні, заявити про свою тотожність з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою, Тілом Христовим, стовпом і утвердженням Істини. В іншому випадку ми будемо, можливо, навіть і несвідомо, заохочувати релігійний індиферентизм. Коли люди, бачачи зближення конфесій, думатимуть, що все одно, до якої конфесії належати і не треба даремно витрачати час на пошук Істини.

По-друге, Православна Церква повинна заявити, що заповідана Богом єдність, на яку посилаються сучасні екуменісти, можлива виключно (!) на підставі цілісного і неушкодженого вчення Церкви, вираженого на семи Вселенських соборах. Ніякий компроміс у віронавчальних питаннях з боку Православної Церкви неможливий, бо її віровчення тотожне віровченню Древньої Церкви. В іншому випадку ми спровокуємо розкол у самому Православ'ї.

По-третє, здійснюючи певні кроки щодо зближення з Ватиканом, слід враховувати, що сама позиція Римської курії як у доктринальних, так і в моралістичних питаннях не залишається незмінною, а дрейфує у бік протестантизму. А це вже зовсім інша історія. Навіть далеко не противник самої ідеї екуменізму, митрополит Волоколамський Іларіон (Алфеєв) вважає, що богословський діалог з протестантами вкрай утруднений через множинність їхніх деномінацій і надто значне відхилення у віровченні від Древньої Церкви.

По-четверте, треба серйозно замислитись над питанням: а навіщо це все потрібно самому Ватикану? І тут слід звернути увагу на ще один важливий момент у діяльності папи Франциска. Це його виключно доброзичливе ставлення до нелегальних мігрантів, які заполонили Європу. Наприклад, у спеціальному посланні інтернет-порталу Infomigrants.net він говорить: «Присутність численних братів і сестер, які переживають трагедію міграції, являє собою сприятливу можливість (!) для людського зростання, зустрічі та діалогу між культурами, в ім'я зміцнення миру й братерства між народами». Про це ж – відкритість європейських інституцій для мігрантів, толерантне ставлення, загальноєвропейську відповідальність тощо – папа говорить у своїх численних посланнях.

Хіба не йому знати, що мігранти з країн Африки та Близького Сходу абсолютно ніяк не інтегруються в європейську культуру і абсолютно ніяк не долучаються до загальноєвропейських цінностей, до яких папа відносить і католицизм. Хіба не папі знати, що наплив в Європу мігрантів загрожує перетворенням християнської (у недалекому минулому) Європи на Європейський халіфат. Про те, що це відбудеться вже до кінця нинішнього сторіччя, говорять всі без винятку фахівці з демографії. Треба просто порівняти народжуваність в середовищі «білих» європейців і в середовищі мігрантів. Де ж тоді буде католицизм разом з Ватиканом?

Все це наводить на думку, що екуменістичні зусилля Римської курії засновані не на прагненні до блага всіх людей і не на Євангельській заповіді «щоб всі були одно» (Ін 17:21), а на ідеї глобалізму: всесвітньої економічної, політичної, культурної та релігійної інтеграції та уніфікації.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Читайте також