Протоієрей Олександр Клименко: «Священик повинен ділитися своєю вірою»

Цими днями у Рівному відбулася зустріч протоієрея Олександра Клименка, переможця телевізійного проекту « Голос країни», з православною молоддю. У спілкуванні священик спробував залучити молодих людей до діалогу на теми любові, милосердя та віри.   Основний меседж, який намагався священик-співак розвинути впродовж зустрічі, найбільш стосувався чіткої життєвої позиції кожної люди щодо віросповідання та відображення її у щоденному житті.  

Про те, як це відбувалось, читайте далі в інтерв'ю із священнослужителем.

– Отче Олександр, як часто ви зустрічаєтесь з людьми, котрі соромляться проповідувати слово Боже?  

– Нині весь світ намагається релігійні питання виштовхнути на задвірки, і  я, вважаю,  це проблема. Уявімо собі звичайну буденну ситуацію на сусідських посиденьках за столом, я профан у футболі, я не знаю з ким б'ються Клички, але, тільки-но  обмовився про це, у мене знайшлося б відразу купа співрозмовників. Якщо говорити про політику, музику – теж підтримають. Але, коли тільки мова про Христа, мораль, заповіді – відразу всі замовкають, опускають голови і навіть починають просити змінити тему, бо, мовляв, проповідувати потрібно тільки у церкві.  Знаєте, це неправильно, хотілося б, щоб віра пронизувала усе наше життя.

На моїй парафії, я думаю, що й на інших так само: «Батюшка, Спаси Господи, батюшка, помоліться». У храмі крок розмірений, а за межами віряни розчиняються у роботі і не згадують, що вони християни, – метушня, поспіх, часу на молитву та роздуми про Бога немає.  Тому варто пам'ятати, що головне завдання справжнього християнина – нести у цей світ  більше молитовної радості і споминів про Бога, не соромлячись. 

– Тоді, виходить, що ваша участь у проекті «Голос країни» – це  якраз та спроба  нести у цей світ духовну радість?

– Не тільки. Ми з вами віруючі люди, але почали ставити  водорозділ між життям духовним і звичайним. Живемо у цьому світі,  змінюючи маски: до церкви вдягаємо смирення та покору, за межами храму – маску антихристиянина, подекуди брутального, непокірного, бездуховного. Отож, моє входження  в абсолютно світський проект, який не несе в собі  ніякої сакральності, тобто святості, – це спроба запустити троянського коня, нагадування, що є Бог, є Церква Христова, є інший світ. Я даю собі відсіч, не переоцінюючи своїх сил , що це всього лиш спроба….. А ще я хотів своєю участю показати образ православного священика, бо, як показує моя особиста практика, сьогодні священик у підряснику та з  хрестом сприймається як дивина.  Якось, їдучи у потязі, я вийшов о 5.30 ранку з купе і відразу два чоловіки не змовляючись вигукнули: «Оппа!», тобто це що за диво їде? Повірте, ця реакція на священнослужителя у православній країні є ненормальною. Колись на мене так само відреагував якут у літаку Москва – Іркутськ, мовлячи: «Впервые в жизни вижу живого попа, а можна я за вас подержусь?» Але для нього то справді дивина, та тільки не для нас, бо в Україні левова частка населення – християни.

– Багато священиків, виходячи на проповідь, у легкій та демократичній формі намагаються сьогодні  проповідувати Христа. Свої дії мотивують тим, що молодь не любить тиску та суворості. Які ваші рецепти щодо  залучення молодих людей на Богослужіння?

– Католицька церква у 50–60-ті роки минулого століття переживала різкий відтік своїх вірян. Вивчивши причину, зрозуміли, що ксьондзи ставили занижені вимоги до своїх парафіян. Отож і я вважаю, що з молоддю  не можна говорити поблажливо, бо у неї все на грані:  в монастир або руйнувати церкву, стати священиком або пияком. Сучасна молодь не прохолодна, вона по-євангельські холодна та гаряча. Тому потрібно чітко формувати бачення молодого покоління на християнство, розповідати, що християнський світогляд хороший, правильний, з ним легше жити, хоча є свої особливості – щодо регулярності у молитві, у пості.  Потрібно пояснювати, що навіть працюючи у солідних фінансових компаніях та відвідуючи фуршети, обминути столи з м'ясними наїдками у піст чи в пісні дні – середу і п'ятницю – не є великою проблемою. Навпаки, колеги усе зрозуміють, хоч і шептатимуться за спиною, але тільки такою послідовністю  завойовується повага оточуючих і спасіння. Людина повинна мати свою чітку  життєву позицію і залишатись християнином за будь-яких обставин.

– Після проекту ви, отче Олександре, розпочали гастролі Україною, чи це не суперечить вашому духовному сану?

– Так,  я таки їжджу Україною і співаю для людей, але це не гастролі, це моя проповідь. Бо Господь Іісус Христос не казав своїм учням, щоб вони сиділи в Єрусалимі та чекали, поки до них прийдуть і запитають про Бога.  Його слова звучать так: «Шедше научите вся языцы…» Власне, він наполягає на тому, що треба йти, розповідати, вчити, а потім хрестити. Священник входить у життя суспільства не тому, що хоче залучити якомога більшу кількість прихожан до храму чи набудувати безліч церков. Священик має ділитися свою вірою. Своїми знаннями про Бога та спасіння, віру. Бо, коли у тебе в серці є віра, – це радість, ти не можеш нею не ділитись, тебе переповнюють відчуття, – як же добре жити з Богом, і логічно, що вони мають вилитись. 

Читайте також