Цікава математика в день Торжества Православ'я
Один день, як тисяча...
Цікава математика в контексті Неділі Торжества Православ'я. Для того аби остаточно відновити іконошанування, православній Візантійській імперії знадобилось аж 116 років, 60 з яких – до 7-го Вселенського собору, а 56 – після.
Зважаючи на такі значні цифри, вкотре переконуюсь у тому, що Церква, попри те, що є частиною цього світу і формально перебуває у часі і просторі, насправді ж знаходиться поза ними. Не дарма Господь каже, що «...не від світу цього».
Минали епохи і покоління, змінювалась географічна і політична карта світу, народжувались і зникали в небуття цілі світові імперії, а Церква залишалась і залишається Церквою. І хто вам сказав, що Христова Наречена не проживе без якихось там супердержав? Хто може говорити про якусь вибраність чи особливе призначення? Впевнений, що ромеї (як і євреї Старого Завіту) також були переконані у тому, що без Візантії не буде і Церкви. А тепер... Де Візантія і де Церква.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.