По слідах першої седмиці Великого посту
Читаю на сторінках багатьох користувачів "плачі і воздиханія" про те, що, мовляв, Покаянний канон то прочитали, а що в ньому і про що – ніхто так і не пояснив. Звісно, зводиться вся ця мова до того, що Церква зі своїм консерватизмом вже піднабридла, і терміново необхідні якісь нові віяння, котрі зможуть привернути і зацікавити страждущі душі.
Що цікаво, цього разу йдеться навіть не про те, якою мовою прочитано канон, а взагалі про його зміст. Невідомі нікому "Енохи, Ламехи, Есроми і Воози". Незрозумілі "осквєрніша отцовскоє ложже", "в Сігор угонзай", "пєрваго отцеубійцу" і т.д.. І вже навіть той факт, що в деяких храмах канони читають виключно на "зрозумілих мовах", абсолютно не задовільняють прихожан... бо нічого не ясно "ващє і всує".
Я вже давно казав, що якою б мовою не відбувалось Богослужіння, той, хто абсолютно не знайомий зі Святим Письмом, хто регулярно не молиться, не відвідує храм, не читає житій святих, не цікавиться тим, у що і як вірить Церква, всеодно нічого не зрозуміє.
Бо, наприклад, "хєрувіми", воно і слов'янською – "хєрувіми", і українською – "херувими", і латинською – "cherubimi", і російською – "херувимы". Але допоки людина не відкриє хоча би "Закон Божий" Слобідського, вона ніколи не здогадається, що це один з ангельських чинів. Саме тому Церква закликає – ЦІКАВИТИСЬ, ЧИТАТИ, ОЗНАЙОМЛЮВАТИСЬ, РОЗБИРАТИСЬ, ПРИХОДИТИ І СЛУХАТИ, ЗАПИТУВАТИ!!! А інакше – не бачу причин якимось чином реагувати на подібні претензії.
Коли я хочу взнати, хто такі Карл Великий, Адольф Ейхман, Мартін Лютер Кінг чи Петро Сагайдачний, – я відкриваю підручника з історії, Гугл, Вікіпедію та шукаю. Шукаю і знаходжу. Читаю і збагачуюсь знаннями. Чому ж тоді комусь настільки важко розібратись в тому, хто такі Есром, Вооз, "баби", Енох та інші персонажі, про яких йдеться у Покаянному каноні? А про них, між іншим дізнатись набагато простіше, оскільки дані про цих осіб зібрано в одній книзі – Бібілії.
Більше того, народ вже давно знає, хто такі Крішни, Шиви, Рами, Буди, та без запинок розповідають, що таке сансара, карма, санскрит, таро та інші особи і речі, про які в наших краях ще 30 років тому взагалі нічого не було відомо. А от, що за ложе і хто там осквернив, і хто отцеубійца – це просто таємниця з таємниць!
Коротше... Хто шукає – той знайде. Хто стукає – тому відкриють. Хто має вуха слухати – нехай слухає. Хто має очі бачити – нехай бачить. Хто вміє читати – нехай читає. Церква, дорогенькі, це не просто будівля, в яку ви приходите час від часу, і там вам всі мають бути зобов'язані. Схочете розібратись у тонкощах – розберетесь. А коли не хочете розібратись – то і не пред'являйте, і винних не призначайте.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади