Насчет исповеди...

Исповедь

Поверьте, это невозможно.

Вы все разные.

Все абсолютные эксклюзивы.

Каждый из Вас (как и из нас) оригинален только своей оригинальностью и грешен только собственными не менее оригинальными грехами.

Я уже почти 30 лет исповедую и одинаковых не встречал.

Как говорил незабвенный дед Щукарь: «У каждого свой сучёк имеется».

Иногда исповедь (все равно ведь вникаешь в ее смысл) вызывает чувство горечи, иногда и стукнуть хочется или по головке погладить, а бывает, что и в ужасе отшатываешься.

Невозможно не реагировать. Не получается.

Если начнешь, как пенек исповедь принимать – пеньком и станешь, причем дубовым.

Читайте також

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.

Коли святиню перетворили на попіл

Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.