Я запретил себе смотреть видео и читать смс погибающих детей
Я три дня молчал, смог только ставить сочувствующие смайлики, на большее не было сил. Я три дня прислушивался к себе. У кого есть дети, у кого есть хоть немного еще здорового сердца, тот поймет весь ужас происшедшего. Я наблюдал, как бы со стороны, как залезает в мой мозг и мою душу это липкая, разъедающая, ужасная, вытесняющая все живое и разумное … я не знаю, что это было, но оно было очевидным. Я не позволял себе усилием воли этому войти в меня. Я запретил себе смотреть видео с места происшествия, читать смс погибающих детей, не позволял себе представлять их ощущения, в том смысле, чтоб попытаться им таким образом посочувствовать! Этого нельзя было делать, потому что их последние минуты жизни это выше человеческих сил! Так можно было бы сойти с ума. И тогда я стал очень тихонько молиться. Тихо-тихо. Скорбь осталась, но молитва стала ее поддерживать своими крыльями. Не стало слов, есть только молитва. За живых и … живых 64 человека! «Я вас люблю. Всех.»
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.