Для христианина храм не должен иметь выхода
Представь себя в храме. Литургия только что закончилась. Ты весь такой воспитанный, благочестивый, чуткий, опрятный, добродушный. А теперь представь: стены храма резко исчезают, их нет. Даже выйдя из храма, ты не выходишь из него, т.к. за дверью храм не заканчивается: весь мир становится одним сплошным храмом, где ты вместо икон должен будешь чтить ещё более ценные святыни - ближних, самые ценные иконы для Бога. Ты должен оставаться таким же воспитанным, благочестивым, чутким, опрятным, добродушным, как и до исчезновения стен. Больше уже не будет ни двойной жизни, ни лицемерия. Помни, для христианина храм не должен иметь выхода.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.