5 пасхальних забобонів, від яких варто відмовитись

Місцем православної людини в ці світлі дні повинен стати храм Божий

Марновірство – це один з найсумніших наслідків гріхопадіння людини, коли гріх зачіпає і спотворює таку унікальну властивість людської душі, як здатність вірити, а справжня віра, як зауважує апостол Павло: «…від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10, 17).

Людині дуже легко повірити у що завгодно, їй парадоксальним чином легше зробити пару-трійку маніпуляцій – плюнути через плече, взятися за ґудзик, – ніж зайти в храм Божий та висповідати перед Богом свої гріхи. Марновірство – це одна з компромісних форм віри агностиків і деяких поверхневих атеїстів. Ми анітрохи не перебільшимо, якщо скажемо, що марновірство – це сучасне язичество і віра диявола, який не може створювати нічого нового, але охоче спотворює до неможливого те, що вже існує.

Ще в IV столітті святитель Іоанн Златоуст сказав такі чудові слова: «Хто, виходячи зі свого будинку, зустрічає кривого чи кульгавого та розуміє це як прикмету, той мислить справу сатанинську, бо не зустріч з людиною робить день нещасним, а гріховне життя», а святитель Василій Великий застерігає: «Ворог до того знущається над людиною, що, якщо показалась кішка, виглянув собака або вранці зустрілась людина, хоч яка благоприхильна, але з пошкодженим правим оком або стегном, вона відскочить, відвернеться, не раз заплющить очі. Що гірше за таке життя – все підозрювати, у всьому бачити перешкоду, коли все повинно підносити її душу до Бога?».

Вірування, прикмети, ворожіння та різного роду обряди, що йдуть своїм корінням в язичництво, не проходять повз жодного церковного свята, затьмарюючи навіть празників Празник– Світле Христове Воскресіння. Щорічно, перед кожним християнським святом (і Паска тут не виняток) у примітивній гонитві за рейтингом, який ґрунтується на принципі: «ти почуєш лише те, що захочеш», ЗМІ пропонують  до уваги читача прикмети та забобони, пов'язані з тією чи іншою святковою подією. Особливого шарму ситуації додає подання забобонів як частини української самобутньої культури.

Забобонів та обрядів, пов'язаних з Пасхою, сила-силенна, що лежить в діапазоні між абсурдом та блюзнірством. Нижче ми розглянемо кілька поширених і часто афішованих у ЗМІ.

Будь-який християнин, який помирає на Пасху, одразу ж потрапляє до раю. З одного боку, людину, яка померла на Пасху, ховають за особливим чином. Його сенс полягає в нагадуванні про те, що Христос переміг смерть і всі християни є спадкоємцями плодів цієї центральної у всій історії Церкви події, адже: «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша» (1Кор. 15, 14), – каже апостол Павло. Але, з іншого боку, душа людини від моменту смерті до Загального воскресіння перебуває в стані передпочатку або вічних мук, або вічного блаженства. Доля людини не залежить від дня, у який вона померла, та не визначається днем, у який вона народилась. Якщо хочете, то це повір'я близьке до зворотного боку астрології. Те ж саме пекло, якого нібито уникає людина, яка померла на Пасху,– це зовсім не те місце, яке заведено зображати в художній літературі, мистецтві. Пекло – це не місце з котлами та незгасним вогнем. Пекло – це необоротний стан неможливості відповісти Богу взаємністю на усвідомлену в момент своєї смерті Його Любов. У пекло не потрапляють – у нього йдуть добровільно, розуміючи відмову від іншої альтернативи. І найдивніше те, що звідти свідомо не виходять, в той час як його врата зламані Христовим Воскресінням і зішестям Спасителя в пекло. Не виходять не тому, що не можуть, а тому, що не хочуть.

На Пасху потрібно ходити на кладовище, влаштовувати помини та залишати покійним їжу. Православна Церква завжди приділяла особливу увагу питанню поминання покійних, які потребують нашої молитви та добрих справ. У богослужбовому календарі містяться певні дні, призначені для загальноцерковного поминання спочилих. Одним з таких днів є вівторок другої седмиці після Пасхи, інакше іменований Радоницею. Церква вважає, що єдиною допомогою померлим може бути виключно молитва. Навіть милостиня, подана за померлих, має подаватися виключно в цьому контексті, аби не перетворювати добрі справи на магію, а наповнювати їх справжнім християнським молитовним духом. Тому місцем православної людини в ці світлі дні повинен стати храм Божий, а не помини, п'янки та всілякі язичницькі маніпуляції на могилах покійних, які анітрохи їм не допоможуть, але вже точно погіршать становище такого роду живих нібито християн.

В день Пасхи не можна причащатися. Цей забобон можна віднести до відверто бісівських. Будь-який християнин, який попередньо очистив свою совість на таїнстві Сповіді та примирився зі Спасителем перед Хрестом і Євангелієм, може та повинен причащатися за літургією у будь-який день, у який вона служиться. Євхаристія – це осереддя життя Святої Церкви і найголовніше та справжнє чудо, яке завжди поруч. «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете Тіла Сина Людського й пити не будете Крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто Тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо Тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж Кров то правдиво пиття. Хто Тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6, 53–56), – ця заповідь Спасителя не має часових обмежень та стосується кожного члена Церкви. Крім того, 66-е правило VI Вселенського Собору наказує всім християнам упродовж всієї Світлої седмиці щодня причащатися Святих Христових Тайн.

Для того щоб вдало вийти заміж, дівчина повинна обов'язково на Великдень бити в дзвони. Це марновірство межує з ідолопоклонством, оскільки людина надає божественні властивості творінню рук людських: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (Вих. 20, 4-5). Крім того, це марновірство перетворює свято Пасхи на платформу для нехай і уявного, але все ж досягнення своїх особистих цілей. У якомусь сенсі, це одна з форм забороненого Церквою ворожіння.

Паски та яйця як головний атрибут свята. Церква дійсно освячує у великодню ніч всю вищевказану гастрономію, але вбачає в ній лише доповнення до радості свята та до особистого освячення всіх людей, які прийшли в храм Божий. Велика помилка вважати паску чи яйця тим, без чого свято «не відбудеться». Таким людям слід нагадати слова святого апостола Павла: «Отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1Кор. 5, 7). Паски та пофарбовані яйця не мають ніякого сенсу, якщо людина не долучилась до Істинної і Неминущої Пасхи – Господа нашого Іісуса Христа. Без усвідомлення значення Христового Воскресіння і його спасительних плодів усі освячені продукти не зможуть принести ніякої користі, бо їх освячення відбувається лише у світлі особистого освячення людини.

Читайте також