Мы знаем, что Он Воскрес и победил. Но апостолы не знали
Христос Воскресе! Воистину Воскресе!
Тут как бы и писать нечего. Все и так понятно. Но, понятно для нас. Для тех, кто смотрел на Распятие уже через призму Воскресения. Мы знаем/знали, что Он Воскрес и победил. Но, они (апостолы) не знали.
Для них все было страшно и ужасно. Они были в отчаянии. Ведь вот, Он входит в Иерусалим и Его встречает восторженная толпа. Точно будет Царем. Точно Мессия. И братья Громовы решают, кто сядет справа от Него в Его Царстве... Народ ходит за Ним, слушает Его. Апостолы радуются и может, даже, гордятся: «Вот это я, Петр. Я с Ним. Он мой Учитель». А потом...
Совершенно непонятный суд. Жестокий приговор. Требование той самой толпы распять Его. Избиение. Смерть. Погребение. И тот самый Петр говорит, что «нет, я не с Ним. Я не знаю этого Человека»... Уныние, отчаяние, ужас...
Можем ли мы «тогда» понять апостолов? Нет. Так же, как не можем понять и «после», когда Он Воскрес, а они боялись поверить, потому что боялись «а вдруг неправда?». Проверяли, смотрели, не верили своим глазам. А потом увидели Воскресшего...
Дай же, Господи, и нам увидеть! Воистину Воскресе Христос!!!
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.