Лепта вдовицы – да подавись ты!
Я всегда привожу такой пример. Как-то на Пасху, когда уже праздник прошел, я дополнительное вознаграждение батюшкам раздавал – в красивом таком не конвертике, а пакетике и с шуткой. Потому что, если в начале поста священники – как психологи, то в конце поста, особенно Великого поста, они становятся уже психиатрами.
У тебя самого уже мозги практически не работают от того, что слышишь, от бесконечной исповеди, а иногда и от первой исповеди. Все это очень сложно, особенно Великим постом. И нужна разгрузка, дополнительное питание батюшкам, особенно многодетным. И вот я вручаю пакетик и говорю: «Лепта вдовицы». Другому: «Лепта вдовицы». Все улыбаются, все довольны, поцеловались в щеку на праздник Святой Пасхи. Даю следующему батюшке: «Лепта вдовицы». И вдруг вижу: он в лице переменился. Глаза навыкате, удивленный взгляд. Я про себя подумал: «Интересно, еще не знает, сколько в пакетике, а уже почувствовал, что он не такой и толстый, уже подумал: вот какой жмот Мелхиседек. Что, тактильные чувства так развиты? И почему он расстроился?»
И вдруг он спрашивает: «Батюшка, что вы сказали?» А ему отвечаю: «Я сказал: лепта вдовицы». Он лезет ко мне обниматься, целоваться и все повторяет: «Слава Тебе, Боже; слава Тебе, Боже; слава Тебе, Боже». Я не могу понять, что происходит. А он тут и говорит: «А мне послышалось: да подавись ты!» Лепта вдовицы – да подавись ты! Вот как бывает в конце Великого поста. Насколько это сложно – священническое служение. И это пример, как недоразумение сразу и разрешилось, потому что мы объяснились.
Читайте також
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.