Ни одно наше доброе дело не остается пустым перед Богом
Как часто мы оцениваем жизнь посторонних людей, и даже свою жизнь, стоя на зыбком, качающемся островке своего скудного жизненного опыта и ограниченного очень многими рамками своего мировоззрения.
Ни одно наше доброе дело, даже доброе желание, не воплотившееся в силу различных обстоятельств, не остается пустым перед Богом. Вчера со мной произошел случай, еще раз утвердивший меня, маловерного в действительности этих слов.
Ездили мы с матушкой вчера, в Праздник Радоницы, на могилу к тестю.
Людей на огромном кладбище, не смотря на день поминовения усопших, именуемый в народе «проводами», было мало. Из священников - один я. Думаю, причины того, что православные идут на поводу у местных властей, устраивающих «дни поминовений» на разных кладбищах по своему усмотрению, это разговор отдельный.
Мы послужили панихиду, вспомнили нашего отца и всех родственников, помолились о них. Потом стали подходить люди с просьбами помолиться и об их покойных родных. Послужил литии на могилках людей, сложил облачения и кадило в свой чемоданчик и пошли с матушкой на выход из кладбища по дорожке вдоль могил.
Я себе иду, думаю о своем, по сторонам не смотрю. Вдруг, матушка кого-то приветствует: «Христос воскресе»... Смотрю, а возле одной из могилок прихожанка наша с родней....
- Ой, батюшка, вот уж не думала, что увижу здесь вас!
Она относится к тем неравнодушным помощницам, которые делают на приходе очень много черновой и неблагодарной работы.
Я прошел к могилке, облачился, разжег кадило и вместе помолились о покойном ее муже...
Потом, после литии, взглянул на дату упокоения мужа и обомлел. 17.04. 2003. Ровно 15 лет со дня смерти!!!
А прихожанка наша такая светлая стоит, слова выговорить не может от радости. Вот так, нечаянно, негаданно, за все труды этой женщины, Господь сподобил ее радости помолиться за мужа в день его памяти, выпавший на такой «неудобный» для молитвы у могилок родных Праздник Радоницы.
И еще больше удивления и восхищения перед промыслом Божьим вызывает тот факт, что в тот день мы с матушкой пошли к выходу не обычным своим маршрутом - между могилками, напрямик, а по дорожке, в обход, делая небольшой крюк...
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади