Ни одно наше доброе дело не остается пустым перед Богом
Как часто мы оцениваем жизнь посторонних людей, и даже свою жизнь, стоя на зыбком, качающемся островке своего скудного жизненного опыта и ограниченного очень многими рамками своего мировоззрения.
Ни одно наше доброе дело, даже доброе желание, не воплотившееся в силу различных обстоятельств, не остается пустым перед Богом. Вчера со мной произошел случай, еще раз утвердивший меня, маловерного в действительности этих слов.
Ездили мы с матушкой вчера, в Праздник Радоницы, на могилу к тестю.
Людей на огромном кладбище, не смотря на день поминовения усопших, именуемый в народе «проводами», было мало. Из священников - один я. Думаю, причины того, что православные идут на поводу у местных властей, устраивающих «дни поминовений» на разных кладбищах по своему усмотрению, это разговор отдельный.
Мы послужили панихиду, вспомнили нашего отца и всех родственников, помолились о них. Потом стали подходить люди с просьбами помолиться и об их покойных родных. Послужил литии на могилках людей, сложил облачения и кадило в свой чемоданчик и пошли с матушкой на выход из кладбища по дорожке вдоль могил.
Я себе иду, думаю о своем, по сторонам не смотрю. Вдруг, матушка кого-то приветствует: «Христос воскресе»... Смотрю, а возле одной из могилок прихожанка наша с родней....
- Ой, батюшка, вот уж не думала, что увижу здесь вас!
Она относится к тем неравнодушным помощницам, которые делают на приходе очень много черновой и неблагодарной работы.
Я прошел к могилке, облачился, разжег кадило и вместе помолились о покойном ее муже...
Потом, после литии, взглянул на дату упокоения мужа и обомлел. 17.04. 2003. Ровно 15 лет со дня смерти!!!
А прихожанка наша такая светлая стоит, слова выговорить не может от радости. Вот так, нечаянно, негаданно, за все труды этой женщины, Господь сподобил ее радости помолиться за мужа в день его памяти, выпавший на такой «неудобный» для молитвы у могилок родных Праздник Радоницы.
И еще больше удивления и восхищения перед промыслом Божьим вызывает тот факт, что в тот день мы с матушкой пошли к выходу не обычным своим маршрутом - между могилками, напрямик, а по дорожке, в обход, делая небольшой крюк...
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.