Театр абсурду
Ось така новина з'явилась на фб-сторінці "Тернопільської єпархії УПЦ КП": "У неділю, 22 квітня, на Театральному майдані в Тернополі відбувся молебень утворення єдиної помісної Української Церкви. Духовенство місцевих єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату і Української Автокефальної Православної Церкви разом з очільниками області та міста і мирянами помолилося за Україну та за єдність української Церкви". https://www.facebook.com/pg/TeUPCKP/photos/?tab=album&album_id=1629195453795192
Тут є досить красномовними як мінімум три моменти.
По-перше, "молитва" відбувалася під стінами Тернопільського театру. Той факт, що вся ця ідея з ЄПЦ вже давно перетворилася на театр, вже нікого не дивує. Єдине питання, яке виникло у мене, чому їх не пустили всередину? Можливо тому, що справжні актори не захотіли віддати сцену. На що нам, простим громадянам країни, варто розраховувати? На те, що скоро в Києві відбудеться подібна молитва, правда, вже під стінами цирку (на арену їх не пустять клоуни).
По-друге, як я розумію, на іншій світлині зафіксована реальна кількість всіх тернопільчан, які не тільки хочуть, щоб в Україні була ЄПЦ, але й будуть "молитися" там. Чоловік 150, або, менше 0,1 % від загальної кількості населення міста. Приблизно, така ж кількість, я переконаний в цьому, як і по країні в цілому. Для "Центру Разумкова" вже готове дослідження.
Ну, і третє (тамуйте подих) - зверніть увагу на символічний плакат за спинами тих, хто очолив цю "молитву". Бачите? "За двома зайцями"! Фабула фільму (і вистави), нагадаю, така: Легковажний цирульник (перукар), Свирид Голохвостий, вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність і «вченість», Голохвостий починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш".
Так що, наши борці за ЄПЦ, самі того не бажаючи, чітко розкрили всі свої задуми. По Фрейду.
І да, такі вони розумні, що аж страшно))))
Читайте також
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.