«Дивіться, ангели спустились!» – у Києві створюють обитель сестер милосердя

Сестри милосердя несуть послух на вулицях столиці, у громадському транспорті, у лікарнях та навчальних закладах

Створення Марфо-Маріїнської обителі милосердя в Києві почалось у перші дні березня з благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія. За традицією, покладеною великою княгинею преподобномученицею Єлизаветою Феодорівною, яка заснувала Марфо-Маріїнську обитель в Москві у 1909 році, тепер київські дівчата та жінки, які дають обітницю служіння в сестринстві, нестимуть послух догляду за хворими і немічними та проводитимуть місіонерську роботу. З часом вони зможуть прийняти в цій обителі чернечий постриг або ж продовжувати жити мирським життям за християнськими заповідями.

Духівником обителі Предстоятель призначив протоієрея Іоанна Горіа – настоятеля храму ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість» в Одесі, де Марфо-Маріїнська обитель успішно діє з 2014 року.

«Духовна бідність – вона скрізь: і в багатого, і в бідного»

– Тема місіонерства для України не нова – свята рівноапостольна велика княгиня Ольга поширювала віру, будувала церкви і проповідувала, – каже о. Іоанн Горіа. – І онук її, святий рівноапостольний князь Володимир Великий, коли прийняв християнство, усім серцем сприйняв слова Священного Писання: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Мф. 5, 7). Святий князь почав творити безліч добрих справ і наказав бідним і нужденним приходити на княжий двір, щоб брати все їм необхідне – їжу, питво та навіть гроші. І сам виходив до цих людей – сидів з ними, також їв, розмовляв та повчав їх – був з ними на рівних.  А тим, хто через неміч не міг дістатися до його двору, рівноапостольний Володимир наказав розвозити поживок. Ось за таку доброту й ласку народ прозвав князя Володимира Красним Сонечком.

І преподобні Антоній, Феодосій та інші Києво-Печерські чудотворці робили багато добрих справ милосердя в служінні ближньому – підносили молитви та зціляли від різних недуг, не володіючи багатствами, давали милостиню та допомагали убогим.

– Милосердя – це наслідування тим святим, які врятувалися самі й допомогли врятуватися іншим навколо себе, щоб увійти в Царство Небесне з радістю. Все, що ми робимо на благо, в ім'я Господа нашого Іісуса Христа, виявляючи любов до Бога і ближнього – це те, що робив Господь і нас навчив. І ми повинні це робити. Господь буде судити не за те, що пили-їли-відпочивали в розкоші, а за те, що не поділилися з ближнім. І якщо не бачиш людину, з якою можна поділитися, – поганий у тебе день. Значить Господь не послав тобі милостині, щоб ти врятував сам себе. Віддаючи – ти здобуваєш.  А якщо поскупився і не дав – все втратив. Але скільки людей сьогодні проводять час у клубах, дискотеках, у барах та ресторанах, у розвагах за кордоном, витрачаючи колосальні гроші на все це і не помічаючи навколо себе ближніх стражденних – прохачів, зморених, хворих. Адже буває, що людині й не гроші треба дати, а просто поговорити з нею. Адже не випадково чимало мільйонерів та мільярдерів кажуть, що вони самотні. Духовна бідність – вона скрізь: і в багатого, і в бідного.

«Нам Господь дав цю справу в руки, щоб ми її несли»

В Одесі Марфо-Маріїнська обитель діє чотири роки. Хоча перше сестринство при храмі ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість» виникло ще в 2003 році, коли там був відкритий, тоді ще зовсім невеликий, православний сирітський центр. З'явилися й три сестри милосердя. Але сил розвинути починання у о. Іоанна та матушки Світлани в той час не вистачило: їдальня для бідних, діти-сироти, з якими було багато проблем, – все це виявилося складно поєднати в єдине ціле, і робота з сестринством припинилась.

– А у 2014 році, на свято Преображення Господнього,  Духом Святим Господь визначив, що треба створювати сестринство: мене відвідує думка – сильна, яскрава, барвиста, – розповідає о. Іоанн. – І воно виникло раптово, як диво – буквально за тиждень організувалися, по милості Божій.  

Незабаром в одеській  Марфо-Маріїнській обителі  працювало майже 50 сестер милосердя. Словесна обітниця давалася ними на рік, але перший місяць був вирішальним. Якщо за місяць послуху жінка розуміла, що може понести цю працю, то залишалася в сестринстві ще на 11 місяців. Ті, хто за рік зміцнювались та розуміли, що Господь їх обрав, далі служили стільки, скільки могли. За чотири роки в обителі залишився потужний кістяк з 12 сестер милосердя, які несуть постійний послух. Ще кілька жінок працюють у ній час від часу.

– Блаженніший Митрополит Онуфрій благословив нас на створення Марфо-Маріїнської обителі  у Києві, бо в нас є успішний досвід, – каже о. Іоанн. – Нам Господь дав цю справу в руки, щоб ми її несли, і робимо це з радістю. Хоча й труднощі є, але й радості багато.  Мене Владика поставив духівником обителі, щоб я окормляв, наставляв та направляв сестер милосердя, допомагав їм духовно, втішав і, звичайно ж, шукав можливості для розвитку і місіонерської діяльності, і самого сестринства.

«Іншого шляху немає»

Діяльність Марфо-Маріїнської обителі в Києві організовується так само, як в Одесі – основний акцент робиться на місіонерську роботу зі студентами та молоддю, не забуваючи літніх людей та бідних. Сестри милосердя несуть послух на вулицях столиці, у громадському транспорті, лікарнях та навчальних закладах. Планується організувати годування бідних людей на вокзалах і автостанціях, частина сестер буде відвідувати з проповіддю заклади, де збирається молодь.

– Бідні люди передусім є об'єктом нашої уваги – ті, хто опинився поза соціального захисту та перебувають на межі виживання. І хворим ми можемо допомагати ліками, харчуванням, втішити словом та підтримати духом, – каже священик. – Це робота, яку повинні робити всі православні, не лише ми – всі повинні об'єднатися та допомагати один одному. Іншого шляху немає.

Поки що київська Марфо-Маріїнська обитель базується, з благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія, в Голосіївському Свято-Покровському монастирі, отримуючи підтримку у всіх потребах владики Ісаакія (Андроніка). А в столичних храмах розміщені оголошення, які запрошують дівчат та жінок вступити в сестринство і послужити Христу, втішаючи убогих і знедолених, пробуджуючи людські душі від гріха і направляючи їх на шлях спасіння.  В оголошенні вказані телефони духівника обителі і старшої сестри, за якими кандидатки можуть з'ясувати всі попередні питання. Збори сестер милосердя та охочих долучитися до місіонерської діяльності проводяться як в Голосіївському монастирі, так і в Києво-Печерській лаврі.

На першу зустріч прийшло понад 50 жінок, але більшість з них виявилися не готовими до служіння на благо ближнього. Зараз у київському сестринстві 15 потенційних сестер милосердя, яких треба навчити місіонерської роботи. Для цього о. Іоанн та матушка Світлана з сестрами регулярно приїжджають з Одеси до Києва.

– У нас в Одесі вже все налагоджено як годинник – досить тільки «дозаводити» їх та контролювати, – розповідає о. Іоанн. – А до Києва виїжджаємо налагоджувати діяльність обителі та на місіонерство. Тільки за тиждень наші сестри роздали в Києві сім тисяч іконок з молитвою «Отче наш», Спасителю і Богородиці, та близько трьох тисяч хрестиків.

«А хто це, а що це?!»

Сестри милосердя одразу помітні на вулицях і в транспорті: білі апостольники з кокардами, на яких вишита Хризма – переможний хрест царя Костянтина, білі фартухи. Світлий сестринський одяг традиційного марфо-маріїнського крою різко контрастує з суєтною різноманітністю барв та форм звичайного міського життя. У сестер з собою завжди – сумочка з ліками, іконами та хрестиками. Незабаром до них додадуться кишенькові молитвослови та Євангеліє від Марка, які спеціально видаються з благословення Блаженнішого для цієї місіонерської роботи.  Жінки підходять до різних людей та розмовляють з ними про життя вічне, Бога і спасіння, пропонують ікони з молитвами і хрестики тим православним, які їх не носять. 

– Люди не відмовляються, тепло приймають, молодь виймає навушники, багато розпитують та дякують. Хтось цікавиться, як причаститись або як в храм прийти. Просять порад з різних питань – наприклад, що робити, якщо чоловікові або дитині погано, як пробачити людину, якщо вона винна, – розповідає старша сестра Марфо-Маріїнської обителі Наталія Гербова. – А ми говоримо їм, що потрібно йти до найближчого православного храму – сповідатися, причащатися, Богу молитися і за все Йому дякувати, робити добрі справи. Так і відбувається поступове воцерковлення людей – вони плачуть і з вдячністю приймають духовну підтримку наших сестер. Ось такий стан людей – вони потребують допомоги.

Форма послушниць Марфо-Маріїнської обителі, дуже схожа на ту, що носили сестри милосердя ще з кінця XIX століття, створює видиму складову суті їхньої місіонерської роботи. Жінкам вона шиється індивідуально за розміром і надається безкоштовно. До комплекту екіпірування входять і пальто благородного небесного кольору на теплій підстібці, і рукавички, і парасолька, і сумочка. Все зроблено добротно, з гарним смаком і передбачає  комфорт сестер –  наприклад, підстібка пальто знімається у більш теплу погоду.

– Люди реагують на нашу форму дуже емоційно, – розповідає сестра милосердя Наталія Гербова. – По вулицях ми ходимо, як правило, по троє, і нерідко буває, що нам услід кажуть: «Дивіться, ангели спустились». А заходимо в транспорт і одразу починається: «А хто це, а що це?!» Був випадок, коли чоловік у тролейбусі задрімав, а коли відкрив очі та побачив наших сестер, стрепенувся: «О, Господи! Це я в раю вже чи що?!»

Сестринство – це монастир у миру

Марфо-Маріїнська обитель Києва тільки починає своє становлення. У сестринство запрошуються потрудитися на славу Господа і молоді дівчата, і сімейні жінки. Жорстких вікових обмежень немає – все залежить від зусиль людини. На думку духівника обителі, з молоддю повинні працювати ровесниці, а не тітоньки «маминого віку». Але щоб в лікарнях за хворими доглядати потрібні жінки досить зрілого віку.

– Головне – які у людини завдання. Якщо жінка хоче попрацювати на славу Божу, Господь дає і сили, і час. А якщо хоче отримати незрозуміло що – це відразу зрозуміло, – каже о. Іоанн. –  Ось прийшли дівчата, походили містом й кажуть: «Не будемо». Бо є люди, не готові до такої роботи – начебто хочуть послужити, і одяг «ангельський» надягти, а не можуть. Деяких бентежить, що потрібно звертатися до незнайомих людей та роздавати ікони. І до лікарні не всі можуть поїхати. А ми ж пропонуємо реально попрацювати на славу Божу, а не просто походити в гарній формі. Якщо можеш день або хоча б півдня на тиждень послужити ближньому – допоможи. По людині ж видно, що вона хоче понести. І тим нашим сестрам, що стануть ревно служити, ми будемо допомагати в усьому, лише б вони несли світло Христове.

Як розповів о. Іоанн, сестрам милосердя у дні їхнього місіонерства виділяються гроші на проїзд та харчування, у разі хвороби забезпечують їх лікуванням. А тим сестрам, які гідно послужать ближньому, будуть забезпечені безкоштовні поїздки по святих місцях для зміцнення їхньої віри:

– Сестринство – це, свого роду, монастир у миру. Устав є, і молитва, але жінки і заміж можуть виходити, і дітей ростити. По суті, це те, що Жінки-мироносиці робили, слідуючи за Христом. І наші сестри віддають свій дорогоцінний час, який передається від землі на Небо.

Допомогти людині знайти Христа

Серед різноманіття місіонерської та волонтерської діяльності Києва новостворена Марфо-Маріїнська обитель сподівається знайти гідне місце. Як розповів о. Іоанн Горіа, Блаженніший Митрополит Онуфрій поставив йому завдання створити сестринство в столиці, щоб воно стало центром, від якого згодом утворяться аналогічні обителі в інших єпархіях України.  Також у планах на найближче майбутнє – будівництво храму, при якому будуть і православна клініка, і аптека лікарських трав, і їдальня для малозабезпечених, і пекарня. За містом можливе створення скиту, де зможуть жити і працювати люди, що не знайшли місця в соціумі – вести господарство та продавати плоди своїх праць на ринках, забезпечуючи ними і Марфо-Маріїнську обитель.

– Бог дасть і нам своїх працівників, – переконаний о. Іоанн. – Потрібні обителі й спонсори, які будуть допомагати ближнім годувати убогих, бідних та знедолених. Але головне завдання сестринства – молитися. Допомогти людині знайти Христа, віднайти той зв'язок з Богом, який він втратив. Така людина – як  мобільний телефон з поламаною антеною. Ось ми цю антену людині ремонтуємо та налагоджуємо.

Фото надані Марфо-Маріїнською обителлю.

Читайте також