Помісні Церкви – це наше поле
Уточнення щодо слів заступника голови Адміністрації Президента.
Заступник голови Адміністрації Президента Р. Павленко, коли стверджує, що сайт УПЦ неточно передає позицію Польської Церкви, змішує два тексти, а тому помиляється. Той текст, який він має на увазі, – це коротке комюніке для преси за результатами засідання Собору Єпископів Польської Церкви, і воно було опубліковане на офіційному сайті Польської Церкви.
А той текст, який цитується на офіційному сайті УПЦ, – це цитування з листа, який Блаженніший Митрополит Савва надіслав на адресу Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Цей лист прийшов в Канцелярію Київської Митрополії УПЦ, його й цитує офіційний сайт, і там позиція Собору Єпископів Польської Церкви викладена більш детально і однозначно, що не дозволяє подвійних тлумачень не лише для чиновників, але й для горе-експертів. Копії цього листа з Варшави були також послані до відома в Константинополь і в Москву.
Помісні Церкви – це наше поле, і хто буде намагатися грати проти нас на цьому полі, в того мало шансів на виграш.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.