Трудно быть священником
Протоиерей Василий Русаловский
ТРУДНО БЫТЬ СВЯЩЕННИКОМ. Однажды я подумал, как трудно быть священником.
Если у него ряса вся в заплатках, говорят – как он неряшлив.
Если новая и красивая, думают – за что он ее купил?
Если священник симпатичный, говорят – пропадает парень.
Если некрасив – что, уже и таких «крокодилов» рукополагают в священники?
Если говорит длинные проповеди, говорят – замучил нас.
Если короткие – не приготовился.
Если молод, говорят – слишком молодой, никакого опыта, грех «хвостом вильнет» – и опрокинется.
Если стар – то, конечно, он святой, ибо старый. Грехи от него сами убежали.
Трудно быть священником, и поэтому священник иногда поворачивается спиной к людям, чтобы не видели, как он плачет, когда возносит сокрытого Христа в своих руках. (Завтра 13 лет священнического служения).
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.