Правило веры и образ кротости

Престольный праздник

Вчера служил на Никольском приходе. Это старейший (80 лет) городской храм.

Престольный день, он удивительное наполнение имеет. Кроме торжественности, значимости, многолюдности и праздничного настроения, молитва по-особенному в душе и, надеюсь, на Небе звучит. Как сказал, кто-то из умных и великих: Бог находится от тебя на расстоянии молитвы. Именно в престольный день это реально понимаешь.

Молебен с акафистом и водосвятием, литургия, славление святителя у его иконы, слова благодарности друг к другу, многолетия, праздничная трапеза... казалось бы, уже все понятно, ясно и опытом годов проверено. Но! Нет однообразности в данной одинаковости, есть неповторимость и особые чувства, которых не было в годы предыдущие.

Почему?

Незаметно для себя, с каждым прожитым в Церкви годом, мы духовно возрастаем, вера обретает новые грани, появляются более глубокие переживания, открывается то, чего раньше не понимал, не видел, не ощущал.

Вот только в года преклонные рассказать оперативно о святительском торжестве в интернете, перебрать фото, вспомнить подробности в тот же день не удается. Душа требует: напиши, расскажи, поделись, а тело ухмыляется: пока не полежишь, не поспишь, не отдохнешь, ничего не напишешь и не расскажешь.

Поэтому и рассказываю утром.

Хотя оно и к лучшему. По-иному переживается и вспоминается.

Так что, прости, святителю отче Николае, за немощь вечернюю, но икона твоя, как раз справа у стола компьютерного, есть напоминание того, что вчера твой праздник был, и что ты всегда и во веки вечные «правило веры и образ кротости».

Читайте також

На чиєму боці Бог — Росії чи України?

​Духовні роздуми на основі Біблії ​Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.

Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого

Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.

Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова

Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.