Это еще тот ЕППУЦ получится
Петр Порошенко с представителями УПЦ КП и УАПЦ во время объявления о создании Единой Поместной Церкви
Для тех, кто постоянно задает мне вопросы в личку, почему, дескать, я против автокефалии; отвечаю: я не против ЕПУЦ в нынешней интерпретации, я «ЗА»...
Только я в нее не пойду.
Но я реально рад, что те члены Церкви, у которых голова забита украинством, национализмом, русофобией и прочим подобного рода хламом, прихватив с собой в охапку еще и тех, кто из-за элементарного малодушия боится потерять комфорт и удобство, вместе сольются в едином экстазе с раскольниками всех мастей.
Это еще тот ЕППУЦ получится, как его ни называй и какую каноничность к нему ни приклеивай.
И да, исходя из реалий нынешней Украины, я отчетливо понимаю, насколько сложно здесь будет тем, у кого хватит духу не пойти этим путем постыдного соглашательства и нового униатства...
P.S. И, как говорится, «чтоб два раза не вставать».
Я также очень рад, что скоро на 60-70% подорожает газ. Была б моя воля, я бы его цену раз в пять поднял. И это отнюдь не злорадство. Это радость о том, что слепые наконец-то начнут прозревать, глухие – слышать, а тупые – думать.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.