Инфантильный лидер автокефального течения
Митрополит Переяслав-Хмельницкий и Вишневский Александр (Драбинко)
Сейчас вл. Александр (Драбинко) изображает себя безупречным рыцарем автокефалии. Но по сути, что он сделал конкретного для того, чтобы УПЦ получила эту автокефалию? А ничего.
В течении многих лет вл. Александр имел все – деньги, власть, влияние. И за все эти годы он не смог ни собрать группу своих единомышленников, ни выработать конкретную программу действий. Он не смог даже создать собственный медийный орган для трансляции своих взглядов.
А что же было? Скандал с монахинями, фото в трусах и постоянные жалобы на коллег. Инфантильность, ребячество, мутные дела, достойные паркетного иерарха.
Что же до автокефальности вл. Александра, то оживает она только тогда, когда власти предержащие начинают дергать за ниточки.
И именно поэтому все автокефальные потуги обречены на провал. Просто посмотрите, кто именно представляет это «автокефальное течение» и как именно представляет – инфантильный лидер, окруженный такими же инфантильными мечтателями, которые мечтают, чтобы за них все сделала светская власть.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.