Май прошел, а Томоса все нет
Священный Синод Константинопольской Православной Церкви
МАЙ ПРОШЕЛ, А ТОМОСА ВСЕ НЕТ.
Позволю себе немного пофантазировать.
Предполагаю два варианта развития событий: либо люди из команды П. не зря «їздили до Фанару, як на роботу» (П.П.) и Томос все-таки дадут (не думаю, что Патриарх Варфоломей хотел бы так серьезно подставляться, но следует учитывать разные векторы серьезного давления на него); либо Томос не дадут, и тогда в наших СМИ поднимется дикий ор, «що томАса не дали виключно через втручання московського патріархату». Это приведет к тому, что т.н. Церковь начнут «єднати» самостоятельно, параллельно и всячески прессуя нас. Однозначно, на законодательном уровне отберут у нас бренд УПЦ, передав его новой структуре (они же не хотят называться ЕППУЦ)), нам же присвоят название РПЦ в Украине, что, в свою очередь, юридически упростит вопрос отжатия храмов и имущества, а многих подтолкнет к переходу в ЕПУЦ, упростив их участь до полного бездействия.
Думаю, где-то так... imho )
Понятно, что это плод моей бурной фантазии, но, как говорит один мой замечательный знакомый: «Моя паранойя мне не раз жизнь спасала». )))
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.