Мы не можем называться украинцами, пока содомиты проводят парады в Киеве
Нак называемый «Марш равенства» в Киеве 17 июня 2018 года
Ура!!! НАСТУПНА ПЭРЭМОГА!!!
В этом году и больше участников гей-парада, и организация охраны этой срамоты намного лучше!
Короче, мы приближаемся к Европе по…ой!
Можно сотни раз гордиться Тарасом Шевченко, можно надеть тысячу вышиванок на себя, не вылезать из шаровар, говорить, что мы наследники казаков, но мы не можем называться украинцами, если содомиты проводят победные парады в сердце Украины.
Ибо испокон веков одна из главных ценностей украинского народа – традиционная семья!
Можно просить тысячу томосов, говорить о том, что «болить» раскол, что «самый православный» Президент желает ЕПУПЦ, но мы не можем называться православной страной, ХРИСТИАНСКОЙ, если грех будет себя выставлять напоказ.
Ибо Господь уничтожил Содом и Гоморру за эти извращения! Кто я такой, чтобы толерантно относиться к пропаганде этой нечисти?
Приглашаю всех неравнодушных присоединиться к нашей акции в защиту семейных ценностей, которая состоится 8 июля в г. Голая Пристань.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.