Бог не играет ни во что и никак, у Него все серьезно
Микеланджело Буонарроти «Сотворение Адама», фрагмент фрески в Сикстинской капелле
Для многих мыслителей, философов, культурологов, писателей игра – сама сущность и высшее проявление культуры, жизни, личности, свободы, совершенный способ существования человека, общества, даже Бога. Вспомним хотя бы индуистское учение об играющем боге Шиве, создающем и уничтожающем миры, homo ludens – «человека играющего» Хейзинги, «Игру в бисер» Гессе, играющего ребенка Ницше в «Так говорил Заратустра» – высшую стадию сверхчеловечности, наступающую после ступеней верблюда и льва.
Христианская культурология не приемлет этот подход. Для нас игра – принципиально несовершенный, детский, полупустой способ деятельности. Ее позитивный смысл – лишь в подготовке человека к настоящему, взрослому, серьезному делу. Не больше и не меньше. Если игра лишается своей подчиненной, относительной роли, становится самоцелью, абсолютизируется, она становится извращением, грехом.
Бог не играет ни в кости, ни в лапту, ни в футбол. Он в принципе не играет, ни во что и никак. Не актерствует. У Него все серьезно. Он – сама Серьезность. К серьезности покаяния и добродетели Бог призывает и человека, созданному по Его образу и подобию.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади