Бог не играет ни во что и никак, у Него все серьезно
Микеланджело Буонарроти «Сотворение Адама», фрагмент фрески в Сикстинской капелле
Для многих мыслителей, философов, культурологов, писателей игра – сама сущность и высшее проявление культуры, жизни, личности, свободы, совершенный способ существования человека, общества, даже Бога. Вспомним хотя бы индуистское учение об играющем боге Шиве, создающем и уничтожающем миры, homo ludens – «человека играющего» Хейзинги, «Игру в бисер» Гессе, играющего ребенка Ницше в «Так говорил Заратустра» – высшую стадию сверхчеловечности, наступающую после ступеней верблюда и льва.
Христианская культурология не приемлет этот подход. Для нас игра – принципиально несовершенный, детский, полупустой способ деятельности. Ее позитивный смысл – лишь в подготовке человека к настоящему, взрослому, серьезному делу. Не больше и не меньше. Если игра лишается своей подчиненной, относительной роли, становится самоцелью, абсолютизируется, она становится извращением, грехом.
Бог не играет ни в кости, ни в лапту, ни в футбол. Он в принципе не играет, ни во что и никак. Не актерствует. У Него все серьезно. Он – сама Серьезность. К серьезности покаяния и добродетели Бог призывает и человека, созданному по Его образу и подобию.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.