Верные УПЦ показывают лживым глупцам у власти: нас много, мы едины
Крестный ход УПЦ в Киеве 27 июля 2018 года
Неимоверно красивый молебен, тысячи людей, заполнивших парк «Владимирская горка». И при этом потрясающая дисциплина, которая никак не нарушала атмосферу огромного и очень важного праздника. Те, кто считал верующих (или просто любопытствующих), приехавших на годовщину крещения Руси в Киев, уже сбились со счета. Но понятно, что такого раньше не было ни разу. В этом колоссальном единении – и желание защитить свою Церковь, и ответ на попытки что-то запретить людям вопреки закону и здравому смыслу, и гражданская солидарность. Верные Украинской Православной Церкви показывают лживым глупцам у власти: нас много, мы едины. А вас всего жалкая кучка.
Очень хороший день. Чувствую себя уставшим, но очень счастливым.
Спасибо.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.