Церква вважає людей за людей

Публікується зі скороченнями.

Перше належить єпископату Української Православної Церкви, у нещодавньому зверненні якого, зокрема, йдеться:

«Наші особливі слова сьогодні звернені до тих чад Української Православної Церкви, які проживають на Донбасі і страждають від бойових дій:

Брати і сестри! Ви не одинокі у ваших випробуваннях. Вся наша Церква нині молиться, співпереживає, допомагає і буде продовжувати молитися, співпереживати та допомагати вам. Ваші страждання і ваша біль відгукується болем у наших серцях. За словами апостола Павла, «страждає один член, з ним страждають усі члени» тіла, тобто Церкви Христової (1 Кор. 12:26). Висловлюємо вдячність архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім мирянам тієї частини Донбасу, де палахкотить полум’я війни, за вашу мужність, за перебування зі своєю паствою, за терпляче несення випробувань, котрі випали на вашу долю. Молимося Всемилостивому Богу і віримо, що війна скоро закінчиться і Бог кожну сльозу з очей ваших зітре (Одкр. 21: 4)».

Українська Церква, в умовах, коли політично їй це зовсім невигідно, коли це накликає на неї потоки ненависті і наклепу, вважає за необхідне висловити співчуття жителям Донбасу, назвати їх братами, розділити скорботу. Церква переступає через політичну доцільність – в ім'я братської любові.

Вона наголошує, що бачить людей – і більше того, своїх чад – по обидві сторони лінії фронту.

Водночас ми бачимо приклади того, як люди теж поступають політично недоцільно – але вже в ім'я безглуздої ненависті.

Секретар РНБО України Олександр Турчинов заявив у відповідь на пропозицію провести на Донбасі референдум, що «проводити референдум на окупованих територіях Криму і Донбасу – це все одно, що читати лекцію колорадським жукам про необхідність збереження врожаю».

Це висловлювання вельми примітне.

Є речі, які політик – особливо політик, що веде війну, – може думати, але не може промовляти вголос. Він не може дозволити собі назвати населення спірних територій шкідливими комахами – особливо, коли мовний бар'єр відсутній, інтернет є в кожному телефоні і це населення його відмінно чує.

Навпаки, пропаганда, звернена до населення територій, які намагаються завоювати, зазвичай сповнена дуже теплих почуттів та щедрих обіцянок. Населення всіляко запевняють, що воюють в жодному разі не з ним, а з його негідною владою, «не з народом, а з диктатором», обіцяють, що їх перемога принесе мир та процвітання, і взагалі говорять дуже багато теплих слів. Це робиться завжди – я пам'ятаю плакат часів Другої світової війни, на якому великодушний німецький воїн люб'язно посміхається в оточенні веселих французьких дітей та написано: «Кинуте населення! Довіртеся німецькому солдату!»

Цілком незалежно від реальної (або планованої) політики стосовно населення, його всіляко запевняють у добрій волі відповідної сторони. Така пропаганда – важлива частина військових зусиль, вона має послабити ворожість населення та його волю до опору. Справді, навіщо ж стояти на смерть проти таких люб'язних і щирих неприятелів, які хочуть нам лише добра?

Тим більше в картині, коли спірні території розглядаються як окупована частина своєї країни, населена своїми ж громадянами. Тут військова доцільність вимагала б всіляко переконувати їх у своєму гарячому співчутті – та бажанні звільнити їх від біди, у яку вони потрапили з волі іноземних ворогів.

У чому полягає найглибша, найбільш принципова розбіжність між Українською Православною Церквою і тими, хто люто нападає на неї й намагається всіма силами її знищити? Церква вважає всіх людей за людей. Її противники вважають людей за шкідливих комах.

Завжди ж можна знайти інший спосіб заперечити – мовляв, неможливо забезпечити вільне волевиявлення чи ще щось Обзивати населення колорадскими жуками зовсім не обов'язково, тим більше, що це усталений і вже сильно навантажений образ – згадайте «смажених колорадів» в Одесі або плакати СБУ із закликом доносити на «побутових сепаратистів» із зображеннями тих же колорадських жуків.

Що спонукає Олександра Турчинова учиняти настільки контрпродуктивно – загадка. Цілком можливо, що він просто не ставить собі метою повернення Донбасу, а ставить метою продовження війни як такої. Можливо, це просто звичайна людська дурість, за якою взагалі не стоїть якихось цілей і планів, а стоїть просто від надлишку серця ненависть та презирство до людей.

Одне ясно – хто руйнує та хто будує Україну, або, принаймні, хто намагається протидіяти її руйнуванню. Хто сіє ненависть і розбрат та завдає країні тяжкі, можливо, невиліковні рани – а хто намагається залікувати ці рани.

Як зрозуміло й те, у чому полягає найглибша, найбільш принципова розбіжність між Українською Православною Церквою і тими, хто люто нападає на неї й намагається всіма силами її знищити. Церква вважає всіх людей за людей. Її противники вважають людей за шкідливих комах.

Це не політична, це моральна, релігійна, метафізична розбіжність. І ми знаємо, на чиєму боці істина і хто, зрештою, переможе – не у військовому чи політичному, а в остаточному, есхатологічному сенсі, коли звершиться останній Суд і явиться правда Божа.

Джерело

Читайте також

Чому священномученик Макарій – не прапороносець ПЦУ

Глава ПЦУ перетворює святого XV століття на інструмент своєї пропаганди. Спростовуємо чергову спекуляцію С. Думенка.

Чого Православ'ю чекати від Грузинського Патріарха Шіо?

Митрополит Шіо став Патріархом. Для Грузинської Церкви почалася нова епоха. Якою вона буде? Як це позначиться на всьому Православ'ї? Спробуємо розібратися.

Суд «скасував експертизу» ДЕСС: чому це важливіше, ніж здається

Апеляційний суд не скасував сам процес заборони УПЦ. Але він визнав дефектним документ, на якому влада побудувала кампанію зі знищення Церкви.

Коли Христа починають використовувати

Цією публікацією ми хочемо порушити дуже важливу тему: використання Христа в політичних та інших інтересах. На жаль, цим уражені дуже багато людей, якщо не всі.

Кандидати на посаду Патріарха Грузії – хто вони?

Грузинська Церква стоїть на роздоріжжі.

Естонія: європейський полігон для випробування свободи совісті

Влада Естонії чинить тиск на Церкву. Чи може держава під приводом безпеки регулювати те, що стосується віри та канонічної традиції?