Неймовірне чудо святителя Іоасафа
Хресний хід у Бєлгороді в день набуття мощей святителя Іоасафа, 1911 рік
«Тоді я навчався в Санкт-Петербурзькій Духовній академії. Знань у мене було багато, а віри справжньої не було. На торжества з нагоди відкриття мощей святителя Іоасафа я їхав з небажанням і думав про величезне скупчення народу, що жадав чуда. Які можуть бути чудеса у наш час?
Приїхав – і заворушилося щось усередині: таке побачив, що неможливо було залишатися спокійним. Зі всієї Русі з'їхалися хворі, каліки – стільки страждань та болю, що важко дивитися. І ще: вселюдне очікування чогось чудесного мимоволі передавалося й мені, незважаючи на моє скептичне ставлення до того, що мало відбутися.
Нарешті прибув Імператор з Сім'єю і було призначено торжество. На торжествах я вже стояв з глибоким хвилюванням: не вірив і все ж чекав чогось. Важко нам зараз уявити собі це видовище: тисячі й тисячі хворих, скорчених, біснуватих, сліпих, калік лежали, стояли по обидва боки шляху, яким мали пронести мощі святителя.
Особливу мою увагу привернув один скорчений: на нього не можна було дивитися без здригання. Усі частини тіла зрослися – якийсь клубок з м'яса і кісток на землі. Я чекав: що ж може статися з цією людиною? Що їй може допомогти?
І ось винесли гроб з мощами святителя Іоасафа. Такого я ніколи не бачив і навряд чи побачу – майже всі хворі, що стояли і лежали уздовж дороги, зцілялися:
сліпі прозрівали, глухі чули,
німі починали говорити, кричати та стрибати від радості,
у калік випрямлялися хворі члени.
З трепетом, жахом і благоговінням дивився я на все, що відбувалося, – і не випускав з уваги того скорченого. Коли гроб з мощами порівнявся з ним, він розсунув руки – пролунав страшний хрускіт кісток, ніби щось розривалося й ламалося всередині нього, і він став випрямлятися із зусиллям – і встав на ноги. Яке потрясіння було для мене!
Я підбіг до нього зі сльозами, потім схопив якогось журналіста за руку, просив записати...»
До Петербургу я повернувся іншою людиною – віруючою.
Архімандрит Досифей
Читайте також
Чесний сумнів: чому нас навчає апостол Фома
Чому сумнів – це не гріх, а шлях до Бога? Роздум про віру як Дар, феномен апостола Фоми і про те, чим небезпечний вакуум в людській душі.
Окам'яніння серця: як не звикнути до чужого болю
Ранок починається зі стрічки новин, де за цифрами зникає людина. Як захисна броня серця непомітно стає загрозою для нашої віри та людяності.
Дорога до Емауса: чому Бог іде поруч, коли ми здаємося
Учні біжать з Єрусалима, розчавлені горем. Але Христос не зупиняє їх, а просто йде поруч – до самої вечері, де хліб змінить усе.
Святитель Лука Кримський: як не втратити віру в Церкву через людей
Важко бачити в храмі легкодухість. Шукаємо опору в листах святителя Луки – хірурга, який вижив у засланнях, але задихався в «духовній пустелі» серед своїх.
Зламані двері: чому після Пасхи ми досі помираємо
Світ не помітив Воскресіння. Ринки працювали, а в стіні смерті в цей час з'явилися двері.
Справжня Пасха: від біології до духу і народження особистості
Чому радість Воскресіння згасає в буднях? Роздуми про те, як пережити катастрофу ветхого «я» і зробити Пасху особистою перемогою.