Руслана, Томос та «духовна незалежність» України

Філарет і Руслана рекламують Томос

Днями українці мали можливість побачити серію рекламних роликів, присвячених життєвій необхідності отримання Україною церковного Томосу. В них пропагували Томос волонтер, активістка, історик та інші. Але найбільш медійною фігурою, завдяки якій ці ролики отримали розголос, є співачка Руслана.

Використання «зіркового авторитету» у розкручуванні тих чи інших політичних ідей – досить стара, проте вельми популярна технологія. Ми можемо згадати, що на передвиборчих заходах, присвячених рекламі того чи іншого кандидата, концерти рок або поп-зірок – просто невід'ємний атрибут, який покликаний залучити максимальну кількість електорату. 

Мабуть, політтехнологи, яких задіяли в рекламі ідеї Томосу, не особливо напружуються у створенні нових креативних ідей, оскільки прийоми, які вони застосовують, – все ті ж, з політичної сфери. Але те, наскільки ці прийоми доречні в релігійній тематиці, викликає великі сумніви. Говорити на церковну тему повинні люди, які в цій сфері мають авторитет. Чи належать до них всі ті особи, що рекламують Томос, і зокрема – Руслана? Велике питання.

Співачка Руслана Лижичко колись заробила собі ім'я своїми «дикими танцями», в яких дуже енергійно вела себе на сцені. Новий пік її популярності був пов'язаний з неоднозначними заявами на Євромайдані. Тепер поп-діва задіяна в церковній темі.

Пропагандистські шаблони, які проголошує Руслана, яка стала популярною ще в 90-ті, теж новими не назвеш. Вони теж родом з 90-х: мова богослужіння (даєш українську!), адміністративне відмежування від Москви…

Ось і ще чудовий термін прозвучав: «духовна незалежність». Виявляється, щоб кожному українцеві її мати, необхідно отримати Томос.

Там взагалі багато перлів, у цих промовах. Деякі перевершують навіть рівень одного українського міністра-«релігієзнавця» Павла Клімкіна. Наприклад, ось така теза Руслани: «Неможливо духовно практикувати мовою не своєю».

Чудово! Якими такими «духовними практиками» займається співачка, що церковнослов'янська мова, на якій молилися її діди і прадіди, стала для неї «не своєю»? А чия це мова – німців, чи що? Для Тараса Шевченка та запорізьких козаків церковнослов'янська була своєю, а для Руслани вже ні? Так, може, церковні традиції землі, на якій ми живемо, утримує саме та Церква, в храмах якої лунає мова, якою молилися наші предки?

Між іншим, Руслані і взагалі усім бажаючим молитися по-українськи ніхто не заважає цього робити. Канонічні храми з українською мовою богослужіння є в Києві, а на заході України їх понад сто! При бажанні можна придбати український молитовник і спокійно молитися рідною мовою. Але ні – виявляється, їм потрібен лише Томос! Так, може, зовсім не в мові справа?

Дивно, що чимало людей, задіяних в рекламі Томосу, мають відношення до світу кіно, музики, шоу-бізнесу – і забувають про головний закон сценічного мистецтва: якщо людина проголошує чужі ідеї, на які їй в глибині душі плювати, – вона не переконує! І вся ця заангажована компанія теж не переконує, бо їм плювати на духовність і Церкву. Для них такі поняття – лише жонглерські м'ячики. Завтра замовлення зміниться і вони читатимуть з іншого папірця. Все це розраховано на «піпл», який «схаває».

Багато хто таки «хавають», так. Проте у цілому радують коментарі під відеороликами. Виявляється, навіть ті, хто погодився витратити свій час на перегляд такої піар-продукції, в більшості своїй тверезі та розсудливі люди. І російськомовні, і україномовні. Наведемо кілька коментів. 

Богдан Ланкевич цілком логічно запитує – а чому не можна зробити свою Українську Католицьку Церкву, яка б не підкорялася Папі?

Юрій Дімов задається питанням – чи зміниться щось в країні у разі отримання Томосу? І дивується, що Президент не запропонував провести деякі іудейські обряди.

Микола Бодасюк стверджує, що свій «Томос» про повну незалежність Філарет отримав ще в 1997 році, коли був підданий анафемі.

Валерій Гордійчук зауважує, що та Церква, якої влада зараз прагне позбутися (УПЦ), явила світові безліч святих, а от плоди Київського патріархату – поки тільки ворожнеча і ненависть.

Люди наші зовсім не такі примітивні, як розраховують піар-технологи, вони теж «врубаються». Не всі згодні живитися брехнею, і далеко не всіх можна «розвести».

Але політтехнологи «секти Томосу» можуть працювати в такому стилі й далі. Брехня неминуче рухається до саморозпаду, а істина – живе. Ті, хто чекає свого Томосу, можуть чекати й далі. А ми будемо чекати «воскресіння мертвих і життя майбутнього віку».

Читайте також