Дивно, дуже дивно
Дивно, що кожен з нас бажає увійти в Рай і не хоче обтяжувати себе стараннями для його набуття
Дивно, що 100-рублева купюра нам здається такою великою, коли ми її залишаємо в церкві, і такою маленькою, коли ми залишаємо її на ринку.
Дивно, що година, проведена за читанням молитов, поминаючи Бога, нам здається такою довгою, а година, проведена біля телевізора, такою короткою.
Дивно, що, читаючи молитву, ми ледь збираємося з думками, тоді як в розмові з приятелем це для нас не складає ніяких труднощів.
Дивно, що ми так радіємо, коли оголошують додатковий час футбольного матчу, і скаржимося, коли проповідь затягується довше звичайного.
Дивно, що нам так важко змусити себе прочитати хоча б одну главу Біблії, і так легко ми читаємо сто сторінок улюбленого роману.
Дивно, що в концертному залі люди прагнуть попасти в перші ряди, а в церкві – в останні.
Дивно, що нам так важко вивчити одну молитву, і ми так легко запам'ятовуємо і переказуємо чутки.
Дивно, що ми так легко віримо в написане в газетах, і нам так важко повністю увірувати в написане в Слові Божому.
Дивно, що кожен з нас бажає увійти в Рай і не хоче обтяжувати себе стараннями для його набуття.
Дивно, що майже кожен з нас одночасно є і суддею і адвокатом: коли мова йде про чужі гріхи – ти суддя, а коли мова йде про власні гріхи – ти адвокат.
Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожен з нас вважатиме їх актуальними для інших і такими, що не мають відношення до самого себе.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.