Евангельская соль
Свято-Покровский монастырь, Киев
Евангельская соль
Вчера заезжал в Покровский монастырь г. Киева.
Когда переступаешь порог монастыря, оказываешься в совершенно другой атмосфере. Спокойствие, тишина, равномерная жизнь. Чувствуешь, что в этой монастырской жизни нет места политике, экзархам Константинополя, Томоса, батлам вокруг автокефалии. Просто, совершенно другая жизнь там, другая атмосфера. Настоящая, глубокая церковная жизнь, жизнь с Богом.
Сразу чувствуется, чтО главное в жизни, а что просто - мишура. Какая-то перезагрузка в сознании происходит, приходит правильное понимание вещей.
В храме батюшка служит молебен, в богадельне матушки читают правило, молитва течет спокойно, мирно, равномерно.
Монастырь - это духовный оазис. Полноценная Церковь не может жить без монастырей. И если можно так сказать, простите меня за выражение, но счастлива та Церковь, в которой есть монашество, и
сильное монашество. Напомню, что у нас в УПЦ около 5 000 монашествующих.
Много сестер в Покровском, около 250. И если люди готовы посвятить всю свою жизнь Богу именно в рамках конкретного монастыря и конкретной Церкви, значит эта Церковь чего-то стоит в очах Божиих. Значит, она не потеряла свою евангельскую соль.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.