Евангельская соль
Свято-Покровский монастырь, Киев
Евангельская соль
Вчера заезжал в Покровский монастырь г. Киева.
Когда переступаешь порог монастыря, оказываешься в совершенно другой атмосфере. Спокойствие, тишина, равномерная жизнь. Чувствуешь, что в этой монастырской жизни нет места политике, экзархам Константинополя, Томоса, батлам вокруг автокефалии. Просто, совершенно другая жизнь там, другая атмосфера. Настоящая, глубокая церковная жизнь, жизнь с Богом.
Сразу чувствуется, чтО главное в жизни, а что просто - мишура. Какая-то перезагрузка в сознании происходит, приходит правильное понимание вещей.
В храме батюшка служит молебен, в богадельне матушки читают правило, молитва течет спокойно, мирно, равномерно.
Монастырь - это духовный оазис. Полноценная Церковь не может жить без монастырей. И если можно так сказать, простите меня за выражение, но счастлива та Церковь, в которой есть монашество, и
сильное монашество. Напомню, что у нас в УПЦ около 5 000 монашествующих.
Много сестер в Покровском, около 250. И если люди готовы посвятить всю свою жизнь Богу именно в рамках конкретного монастыря и конкретной Церкви, значит эта Церковь чего-то стоит в очах Божиих. Значит, она не потеряла свою евангельскую соль.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади