Кто он, один из фанарских эмиссаров?
Экзарх Константинополя Епископ Иларион (Рудник) на фото выпускников Киевской Духовной Семинарии, 1992 год
Это был первый набор в Киевскую Духовную семинарию в 1989 году. Рудника зачислили вместе с группой других студентов, переведенных из Одесской семинарии, сразу во второй класс. Закончил КДС в 1992 году, после чего был направлен на дальнейшее обучение в Грецию. Группа этих студентов-одесситов, переведенная в нашу семинарию, была весьма своеобразной: троих отчислили в течение первого месяца обучения за нарушение дисциплины, несколько человек позже ушли в раскольничий «киевский патриархат», трое перевелись в Дрогобычскую униатскую семинарию.
Рудник же был малозаметным студентом, всегда держался в тени, учился неплохо. Я помню его тихим воспитанником, который не допускал грубых нарушений дисциплины, но, как говорится, что «в тихом омуте…»
Наверное, все-таки мы их не совсем качественно воспитывали…Но это была только первая "проба пера" после затяжного тотального периода атеизма.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.