Пускай в УПЦ не все идеально, но в ней я нашел Христа
Блаженнейший Онуфрий на исповеди. Фото С.Рыжкова
Можно сказать, что РПЦ и УПЦ неидеальны и т.п. Но я точно знаю - в УПЦ я нашел Христа, я нашел вдохновение для покаяния, увидел свет, который исцелил мои раны и дал надежду, открыл источник любви к ближнему. Когда же я смотрю на Киевский патриархат - во мне ничего в душе не шевелится, от мертвого ничего родиться не может. Может и там есть хорошие люди, но они всего лишь хорошие люди и силы, которая преодолевает грех и смерть, в них нет. Так же и с Фанаром. Раньше символом отвратительно духа лицемерия были иезуиты, но фанариоты их переплюнули. Ощущаешь какую-то неловкость и брезгливость, читая интервью митрополита Галльского Эммануила и архиепископа Иова (Гечи), и глядя на их лица. Это какая-то схоластическая вязкая мертвячина - увертки, подковырки, неискренность, лицемерие, невыносимая вычурность и заносчивость. Когда они говорят, что заботятся о единстве Православия, что они хотят блага для всех, чувствуешь только фальшь, к которой прибегает насильник, чтобы одурачить свою жертву. В них нет ничего, что бы вдохновляло на единство.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.