Как покаялся основоположник украинского раскола
Антоний Масендич
Он был участником падения Денисенко, который впервые «служил» с безблагодатным «митрополитом» Антонием Масендичем и этим сам себя поставил вне Церкви. Денисенко понимал, что делает. Он занервничал, начал отказываться совершать Литургию вместе с раскольником, но телефонный звонок президента Украины для него оказался страшнее наказания Божия. И он упал...
Прошло время. Господь пробудил совесть у Антония. Он все же веровал в Бога. «Митрополит» Антоний поехал к Патриарху Московскому и принес покаяние. Ему назначили для покаянных трудов Псково-Печерский монастырь, где он пробыл 2 года. После искреннего и глубокого раскаяния Масендичу разрешили служить в сущем сане архимандрита. А потом и совершили хиротонию во Епископа и отправили на новообразованную кафедру Епископа Барнаульского и Алтайского.
Послужил владыка несколько лет. И отошел ко Господу архиереем и в Церкви. Царство Небесное, вечный покой Преосвященному владыке Антонию (Масендичу).
А Михаил Антонович Денисенко потерял и сан, и монашество, и спасение в Церкви Христовой. Предан анафеме. Погибает его душа. Погибают и те, кто идет вслед за ним в ад.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.