«І взагалі, я на сповідь спізнююся…»
Зовнішність часто буває оманлива
Поїхала я в один монастир на всеношну і на сповідь.
Приїхала до початку, але дуже хотіла їсти. А там, недалеко від входу, монастирський ларьок з випічкою, чаєм-кавою і всілякими іншими смаколиками.
Зайняла чергу, і коли вона якраз підійшла, переді мною влазить мужик.
"Я вже відстояв, брав тільки що, так що будьте ласкаві і т. д.»
Огидний мужик! Бритоголовий, на понтах. Гаманець товщий за мою сумку, куди поміщається абсолютно все. Шлейф одеколону…
– Мені кави! – говорить. – Дві!
– Розчинну? – запитує продавчиня.
– Мені натуральну і найкращу, — понтується мужик.
А, "голений" ще замовив якихось пирогів, тістечок, ще чогось…
«Що, дружина не може спекти або коханка? – думала я про себе. – І взагалі, я на сповідь спізнююся».
І кидаю на нього такі погляди, що він просто в попіл згоріти повинен. Але на мене він навіть уваги не звертав – не його польоту птах.
Нарешті, він взяв все, що йому треба, і вийшов.
П'ю чай, дивлюся у віконце. І бачу, як цей нахабний мужик свою «найкращу натуральну каву» бомжам віддає.
Вони там неподалік розташувалися. І пироги свої з тістечками.
Я аж похлинулася. Не витримала, підійшла до них.
– Це ви для них все купували?
– Так! У мене сьогодні день народження. Пригощаю ось.
Принюхалася – начебто тверезий.
– Вітаю! Можна я тут постою з вами? (Цікаво ж).
– Постійте, звичайно.
Нагострила вуха, а він бомжиків розпитує, що з ними сталося і т. д.
Підтягнулися до нашої «компанії» дві церковні бабусі. Теж в монастир ішли. І стали бомжикам говорити, що, типу, так жити не можна, треба працювати. Ну і я підтакую…
А мужик цей, поки ми проповідували, штанину одному бомжу підняв, а нога вся гнила, смердюча. Він її обмацує. Прямо голими руками. Я аж не витримала:
– Ви не боїтеся?
– Я ж лікар, - каже.
Оглянув, написав на папірці якісь ліки і грошей бомжу дав на них.
Дивлюся я на дядька, але ж нормальний мужик. Очі добрі. А чого я про нього тільки не подумала.
А бомжі – задоволені. Тістечка з кавою лопають....
І попленталася я на свою сповідь…
Читайте також
Громила, який став адептом любові до ворогів
Преподобний Силуан Афонський гнув залізо, пив горілку і одним ударом кулака мало не вбив людину. Зрештою він став святим.
Полуденний біс – давня назва апатії та туги
Смуток без причини – не новина для християн. Аскети півтори тисячі років тому дали цьому ворогу ім'я і описали всі його хитрощі.
Зцілення від душевної нудоти
Ми іноді плутаємо пошук євангельської правди з бажанням розквитатися з кривдником. У Нагірній проповіді Христос пропонує людині ковток живої води, що повертає життя.
Пастка лжепатріотизму і духовна мужність в епоху гонінь
Справжня любов до Батьківщини починається з перемоги над власними пристрастями. Погляд православного клірика на вірність Богу, хитрощі політиків і спокуси кар'єри.
Святий з нестерпним характером
Блаженний Ієронім Стридонський сварився з друзями, ображав опонентів і зривався на всіх – і цей нестерпний книжник дав Заходу Біблію, яку читали тисячу років.
Якщо молитва вкрилася кригою – це не наша провина
Коли канони давно читаються самими лише вустами, а серце мовчить, немов камінь, – це ще не відпадіння від Бога. У цього холоду є давня назва, і через нього проходили навіть найпалкіші молитовники.