«І взагалі, я на сповідь спізнююся…»

Зовнішність часто буває оманлива

Поїхала я в один монастир на всеношну і на сповідь.
Приїхала до початку, але дуже хотіла їсти. А там, недалеко від входу, монастирський ларьок з випічкою, чаєм-кавою і всілякими іншими смаколиками.
Зайняла чергу, і коли вона якраз підійшла, переді мною влазить мужик.
"Я вже відстояв, брав тільки що, так що будьте ласкаві і т. д.»
Огидний мужик! Бритоголовий, на понтах. Гаманець товщий за мою сумку, куди поміщається абсолютно все. Шлейф одеколону…
– Мені кави! – говорить. – Дві!
– Розчинну? – запитує продавчиня.
– Мені натуральну і найкращу, — понтується мужик.
А, "голений" ще замовив якихось пирогів, тістечок, ще чогось…
«Що, дружина не може спекти або коханка? – думала я про себе. – І взагалі, я на сповідь спізнююся».
І кидаю на нього такі погляди, що він просто в попіл згоріти повинен. Але на мене він навіть уваги не звертав – не його польоту птах.
Нарешті, він взяв все, що йому треба, і вийшов.
П'ю чай, дивлюся у віконце. І бачу, як цей нахабний мужик свою «найкращу натуральну каву» бомжам віддає.
Вони там неподалік розташувалися. І пироги свої з тістечками.
Я аж похлинулася. Не витримала, підійшла до них.
– Це ви для них все купували?
– Так! У мене сьогодні день народження. Пригощаю ось.
Принюхалася – начебто тверезий.
– Вітаю! Можна я тут постою з вами? (Цікаво ж).
– Постійте, звичайно.
Нагострила вуха, а він бомжиків розпитує, що з ними сталося і т. д.
Підтягнулися до нашої «компанії» дві церковні бабусі. Теж в монастир ішли. І стали бомжикам говорити, що, типу, так жити не можна, треба працювати. Ну і я підтакую…
А мужик цей, поки ми проповідували, штанину одному бомжу підняв, а нога вся гнила, смердюча. Він її обмацує. Прямо голими руками. Я аж не витримала:
– Ви не боїтеся?
– Я ж лікар, - каже.
Оглянув, написав на папірці якісь ліки і грошей бомжу дав на них.
Дивлюся я на дядька, але ж нормальний мужик. Очі добрі. А чого я про нього тільки не подумала.
А бомжі – задоволені. Тістечка з кавою лопають....
І попленталася я на свою сповідь…

Источник

Читайте також

Пустеля мегаполісу: як знайти Бога в шумі новин і гулі думок

Про те, чому Бог не живе в онлайні і як створити тишу всередині себе, навіть якщо ви в метро.

Пророчества о воде: зачем Иордан потек вспять и почему огонь сошел на воду

У Хрещенський святвечір ми читаємо про те, як пустеля стає садом, а гірка вода – солодкою. Чому ці давні тексти є ключем до розуміння головної таїни свята?

Бог під ножем: Чому Церква святкує перший біль Христа

Ми часто ховаємо це свято за пам'яттю Василія Великого, соромлячись його фізіологічності. Але Бог довів, що Він – не голограма, а реальна людина.

Коли тебе списали: Святитель Нектарій про життя після втрати статусу

Ти втратив роботу, дім і повагу суспільства? Тобі здається, життя закінчене? Розмова з митрополитом, який став чорноробом, але переміг у Вічності.

Втеча до Єгипту: інструкція з виживання в часи Ірода

Бог біжить у країну зла, щоб врятуватися. Чому мовчання сьогодні голосніше за крик, а незнання новин – акт мужності? Вчимося у Святого сімейства мистецтву внутрішньої еміграції.

Святий, якого «скасували»: перша зустріч з Нектарієм Егінським

Його вигнали з ганьбою, позбавили роботи та засобів до існування. Чому найбільш гнаний єпископ XX століття – найкращий співрозмовник для українського християнина.