Причетні до української автокефалії вважають себе творцями історії
Президент Петро Порошенко і глави УАПЦ і УПЦ КП
Таке відчуття, що люди, причетні до автокефального процесу, всі, що – просять, дають, пишуть, говорять, навколо цього галасують – усі без винятку, вважають себе творцями історії. У всіх закутках Фейсбуку тільки і пишуть, що про історичність моменту, епохальність події і значимість для історії тих, «у кого вийшло».
І кожен, вочевидь, сподівається, що вдячні нащадки, згадуючи всує і не всує автокефалію, помісність і Томос, поряд з глобальними і самозваними патріархами, раз на рік церковними депутатами, журналістами, які марять автокефалією, президентами, які причащаються в уніатів, з-під поли канонічними попами і стамбульськими котами, пом'януть і його серед творців єдинопомісной. Та й як інакше, адже в нас на очах твориться історія!
Ось не знаю, як щодо історії, але, дивлячись на те, що діється, можу припустити, що якщо нащадки і згадають авторів автокефалії, то не інакше, як саркастично. Тобто без патетики і пафосу, дивлячись на сьогоднішню дійсність і її творців зовсім з іншого, можливо, несподіваного ракурсу.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади