Приклад поваги до канонічних меж Помісної Церкви
Закладка первого камня православного храма для сербской парафии
Грецький сайт Ромфея повідомляє, що 25 жовтня Патріарх Сербський Іриней в столиці африканської країни Ботсванамісті – Габороне – заклав камінь на початок будівництва православного храму для сербської парафії. Це Патріарх Іриней зробив з благословення Патріарха Феодора – Предстоятеля Александрійської Церкви, до канонічної території якої належать всі 54 країни Африки; а також з благословення місцевого православного митрополита Геннадія. Як община, так і майбутній храм духовно і адміністративно належатиме до Александрійського Патріархату, попри те, що, очевидно, в цьому місті проживає значна частина сербів, які стали основою парафії.
Ось приклад поваги до канонічних меж Помісної Церкви. Є сербська община в цьому місці, вирішила побудувати храм – будь-ласка, але з урахуванням канонічного порядку, що базується на територіальному, а не національному принципі. Не може бути двох юрисдикцій в одній країні. Парафії і общини можуть бути різних національностей, але єпископ один.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.