Имеют ли право на молчание те, кто призван быть пастырем?
«И он зовет своих овец по имени и выводит их... идет перед ними»
Говорят, что молчание – золото. Но всегда ли такое «богатство» уместно, и имеют ли право на молчание те, кто призван быть пастырем? В одной из Своих притч, Господь говорит о том, что «входящий дверью есть пастырь овцам... и овцы слушаются голоса его, и он зовет своих овец по имени и выводит их... идет перед ними; а овцы за ним идут, потому что знают голос его. За чужим же не идут, но бегут от него, потому что не знают чужого голоса.» Ин. 10:1-5
Так что же так крепко связывает уста некоторым пастырям, что вместо их голоса мы слышим лишь гробовое молчание? Страх, что их голос не будет узнан, так как он сильно изменился в силу обстоятельств нового времени? Или холодный расчёт, чтобы этим голосом, который стал более похож на голос вора и разбойника, не распугать прежде времени овец?
Так и хочется каждому из них задать вопрос из чинопоследования Венчания: «НЕ ОБЕЩАЛСЯ ЛИ ИНОЙ НЕВЕСТЕ ???»
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.