Церковь избежала чудовищной ловушки
Участники Собора епископов УПЦ 13 ноября 2018 года
Читая вчерашние новости, среди которых проскакивали материалы с заявлениями ряда чиновников, журналистов и других представителей «автокефального лобби» о том, что на встрече Порошенко с епископами УПЦ должны быть приняты судьбоносные и исторические решения, меня не оставляет чувство, что наша Церковь, с Божьей помощью, вчера избежала какой-то чудовищной ловушки. Связанной, скорее всего, с попыткой хоть тушкой, хоть чучелом провести так называемый объединительный собор.
Иначе эти пафосные речи объяснить трудно. Как и громадное разочарование после решения УПЦ не ехать в Украинским дом.
А там все могло быть и так. Приезжают наши, их встречают, сажают в кресла, а через минут 15-20 в помещение заходят представители руководящего состава «УПЦ КП» и «УАПЦ».
С трибуны звучит ремарка приблизительно такого рода. «Будете общаться тут до тех пор, пока не объединитесь».
И все.
Может все это не более чем фантазии. Но почему-то сердце подсказывает, что вчера могли произойти и совершенно иные события.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.