Життя – це вертикаль до Бога, а не ходіння по площині

Життя – не лінійне мислення, життя – це вертикаль до Бога

«Відмінність між минулим, сьогоденням і майбутнім –
тільки вперта нав'язлива ілюзія» (А. Ейнштейн).

Навіщо потрібна людині Церква? Відповідь проста: Церква вчить жити за Божими Заповідями, значить, не грішити проти Творця, який створив Людину і все життя, що, в свою чергу, дозволить після смерті плоті повернутися душі в Лоно Господнє.

Все дуже просто, але хтось вперто стверджує, що після смерті плоті немає життя ... Є. І смерть плоті тут зовсім не причому, тому що ми плоттю вмираємо кожен день. Кожен день ми втрачаємо якусь кількість волосся, адже так? Це частина нашої плоті? Частина. Кожної миті наша плоть споживає повітря, їжу і після переробки, залишаючи корисне для свого утримання, разом із відмерлими частинами самої себе, вивергає з себе ж продукти життєдіяльності. Так хіба ж плоть не вмирає? Помирає, відділяється від основної плоті і стає таким же продуктом гниття, як і в цілому вся плоть в кінцевому підсумку, коли завершується її матеріальний ресурс у принципі, що залежить аж ніяк не від продуктів харчування, але від напрямку і цілей життя.

Так чому ж ми боїмося смерті? Якщо ми розуміємо, що плоть відмирає щодня, то, отже, ми лякаємося не смерті плоті, але смерті самих себе в цій самій нашій плоті.

А що є думка? Чи матеріальна вона? Звичайно ж, матеріальна. Про це багато можна прочитати в різній літературі. Але по відношенню до чого або до кого думка матеріальна? А думка матеріальна виключно до Творця всієї Світобудови, тому як і Ангели матеріальні по відношенню до Бога, хоча по відношенню до людей вони суто духовні! 

Якщо є душа і живе вона в тілі людини, то після смерті плоті з цієї ось самої плоті вона повинна вийти, бо як не можна її фізично закопати у землю або спалити через неможливість впливати земними фізичними матеріалами, якими є земля і вогонь з водою. Отже, душа зможе відправитися до Творця?

Для чого душі зустрічатися з Богом – питання наступне. Після Суду в рай чи пекло – це потім можна обговорити, але важливо зрозуміти, що душа існує. До речі про пекло... Пекло ж не місце в товщі Землі, де вирує смола і скачуть рогаті чорти, знущаючись над душами, пекло – це місце без Бога! Душа, яку за безбожне земне життя поселяють в пекло після смерті плоті, Бога-то на власні очі зустрічає, спілкується з Ним безпосередньо, проходить Суд. І ця душа, побачивши реально Бога, в пеклі буде мучитися тим, що Бога не побачить вже ніколи! Бачила, дізналася, але більше ніколи не побачить. Ось в чому горе душі, а не в котлах з бурхливою смолою. Бога побачити і потім жити без Нього – ось катастрофа! І все це у вічності.

Вічність... Ми живемо земне життя в площині. Саме в площині, прив'язавши себе матеріальними бажаннями для задоволення матерії своєї плоті, яка в цю ж площину і буде зарита. А вгору підняти свої очі, де не видно засобів для матеріального задоволення для плоті, нам не цікаво. Просто – не цікаво! Немає інтересу до Високого, тому що ми його не бачимо очима свого тіла. Ми не можемо втиснути його в кишеню, влити в бак автомобіля, занести на третій поверх маєтку або застосувати для влади над такими ж людьми, а тому вважаємо, що Небесне – це не для нас.

Уявімо собі, що вийшовши на вулицю, ми бачимо сонячну погоду, але увійшовши в приміщення без вікон, ми побачимо темряву, так чи означає це, що на вулиці теж стало темно? Ні. На вулиці, як і раніше, сяє сонце, але ми так налаштували свою «свідомість», таку завантажили інформацію в клітини свого мозку, що не можемо зрозуміти без явного бачення плотськими очима наявність світла.

Так само відбувається і з нашим «неусвідомленням» Всесвіту і Творця її! Саме так ми віримо в смерть, тобто, до закінчення життя взагалі, в принципі, що не хочемо сприйняти Всесвіт з Богом, бо наші очі не дають такого сигналу в наш «площинний» розум. Але чи можливо душі примусити плоть спрямуватися до Високого? Так. Виховуючи себе в духовній практиці щомиті з розумінням того, що все в цьому світі людині не належить, але даровано Творцем. Що Його влада тільки і є влада над усіма людьми, і люди влади над самими собою не мають апріорі, як і влади над своїм одужанням або смертю плоті. Адже лише захворівши, тоді тільки й виникає думка про звернення до Творця.

Саме в хворобливості плоті ми і згадуємо, що ми створені Богом. Навіть не віддаючи частіше звіт, що нам потрібна саме його допомога, але «несвідомо-бого-генетично» звертаємося до нього. Площина нашого буття живе у нас самих, змушуючи думати не про Творця, Який створив людину, але про якусь смерть у цій площині, розглядаючи тіло людини як суміші молекул і активності вуглецю. Тоді ми клянчим у Бога зцілення, у нас настає мить сплеску усвідомленого звернення до Бога після перших істерик страху смерті плоті. Але вже після одужання знову повертаємося до колишньої структури свого земного життя і знову дозволяємо своє віддалення від Творця і зближення з земними задоволеннями, заради зовсім недавно гниючої плоті.

І ось що викликає смуток, що знову і знову прямуємо до нововведень на поверхні горизонталі! І прямуємо з завзяттям, від якого за століття людського буття нашими попередниками ця горизонталь відшліфована до ковзання. І небезпека в тому, що це ковзання ризикує перетворитися на падіння. 

Ось для того і потрібні храми. Саме Церква є тим орієнтиром, за який можна зачепитися і не нестися з прискоренням до краю відшліфованої плоскості. Саме Церква примушує дивитися вгору, до того, що вгорі, і допомагає якщо не відкинути гріхи повністю відразу, то хоча б провести пару тіла з душею на правильний шлях виконання Заповідей Божих, щоб душа не сиділа в тілі мишею, загнаною ненажерливим котом в комірчину і не чекала, як швидше покинути цю смердючу комору.

Щоб жити – потрібно пам'ятати про смерть, але не тільки про смерть плоті, а про смерть душі за гріховне земне життя без Творця. Життя – не лінійне мислення! Життя – це вертикаль до Бога! А тому, завжди потрібно пам'ятати, що смерть плоті – це вхід на Суд! А на суді... Що нажили, те і пред'явимо Творцеві!

Читайте також