ПЦвУ і канонічні колізії

Главы УПЦ КП и УАПЦ

За останні три місяці всім нам довелось «перетравити» дуже багато інформації щодо церковної ситуації в Україні. Судячи з намірів, АПУ та ПЦуТ зроблять все, аби скликати об'єднавчий собор на 15 грудня. Те, що цей собор буде черговою спробою об'єднання УПЦ КП і УАПЦ - очевидно. В контексті цього факту залишаються відкритими багато питань канонічного порядку. На одне з них я би хотів звернути увагу.

Лідери Православної Церкви у Туреччині, у кожному коментарі/меседжі/листі/повідомленні, розповідають про те, що все, організоване ними в Україні дійство, відбувається виключно в межах канонів Православної Церкви. Що ж... у зв'язку з майбутнім об'єднавчим собором з'являється наступна канонічна задачка.

Є дві конфесії - УПЦ КП і УАПЦ. Кожна з них має дублюючі кафедри з представниками на місцях. Наприклад, є Волинська, Володимир-Волинська і Рівненська єпархії УПЦ КП, очолювані трьома різними особами. Є також Рівненсько-Волинська єпархія УАПЦ з центрами у Рівному і Луцьку, яку очолює одна людина. Перших три єпархії (УПЦ КП) налічують від 150 парафій у кожній. Єпархія УАПЦ має заледве 40 парафій (юридично зареєстрованих, а не фактично існуючих).

Отже, питання - як, у подібній ситуації, буде відбуватись територіально-адміністративний поділ? Ось, який погляд в УПЦ КП на цю ситуацію: «Не бачимо ми ніякої перешкоди до єднання церковного і в тому, що зараз ієрархи Київського Патріархату та ієрархи інших православних юрисдикцій вживають одні й ті самі титули та діють на одній адміністративній території. Справді, за канонічними правилами в одному місті повинен бути лише один єпископ. Метою цього є уникнення подвійного підпорядкування релігійних громад та кліриків, які повинні мати лише одного правлячого архієрея».

Ключова фраза у цій тезі «за канонічними правилами в одному місті повинен бути лише один єпископ». І дійсно. Це логічно з будь-якої точки зору: канонічно-правової, територіально-адміністративної, тощо. Тобто, в одному місті не буває двох мерів, в одній області - двох губернаторів, а в одній країні - двох президентів. Інакше, рано чи пізно, наявність подібної ситуації неминуче призведе до протистояння, вже не говорячи про те, що поділ так чи інакше існуватиме за принципом «Павлові/Кифові/Аполлосові». Так само й у церковній ситуації. Наприклад, в УПЦ чи УГКЦ немає двох єпископів, які очолюють одну і ту ж кафедру.

Так за яким же принципом очільники ПЦуТ пропонують реалізувати адміністративно-територіальний поділ майбутньої ПЦвУ? З канонічної і логічної точки зору, залишати єпископів двох конфесій на одній кафедрі просто неможливо. Особисто в мене є лише декілька варіантів. Перший - більша єпархія проковтне меншу, а єпископа останньої роблять вікарним. таким чином, майже в усіх областях України в програші буде УАПЦ. Другий - після створення ПЦвУ, створюється цілковито новий адміністративно-територіальний поділ, відповідно до якого парафії діляться приблизно порівну між єпископами. На це навряд чи підуть в УПЦ КП.

Як би там не було, так я є - однозначно не залишиться. А питання доволі серйозне і болюче. І воно, як не дивно може стати одним з найконфліктніших, в разі якщо об'єднавчий собор таки відбудеться.

Читайте також

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

Справедливість не за ярликами

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.