УПЦ показала себя единственной здоровой, адекватной силой в стране

Молебен на Владимирской горке

Можно услышать: «Мы не ожидали, что Украинская Церковь поведет себя столь достойно!». Но ничего неожиданного, на самом деле, в этом нет. За плечами у нее, кроме непростой жизни в советскую эпоху, борьба с филаретовщиной, гонения со стороны греко-католиков, уход в расколы значительной части недостойных священнослужителей и индифферентных мирян.

Будущее УПЦ окончательно определилось в тот момент, когда владыка Онуфрий был избран Киевским митрополитом. Отцы, конечно же, понимали, что делают, на что идут. Сам я мечтал в 2009 году, что митрополит Онуфрий станет нашим Патриархом, потому что не знаю среди архиереев Русской Церкви более цельного, мужественного человека, столь явно чтущего святоотеческую традицию, живущего в ней. Помню анекдотический момент из того времени. Один из церковных активистов Москвы неожиданно заявил, что митрополит Онуфрий не может быть Патриархом, потому что он безразличен к интернету. Самое замечательное, других аргументов не нашлось. Прошло пять лет и стало ясно, что для владыки было уготовано совсем другое место.

Начиная с всеукраинских крестных ходов, Украинская Церковь показала себя единственной здоровой, адекватной силой в стране, которую не удалось загнать в подполье. Ее нынешняя стойкость, вопреки преследованиям, попыткам запугать, подкупить, окончательно определили ее место, как точки сбора всего лучшего, что есть на Украине.

Конечно, нашим братьям и сестрам там хотелось бы разминуться с этой чашей. Помню одного тернопольского батюшку, который в 2015-м рассказывал о том, как православные готовятся постоять за свои храмы. В его словах не было никакого пафоса, он не бросался лозунгами, скорее, делился картинками из жизни общин в своем благочинии. В какой-то момент священник спохватился, не записываю ли я его на диктофон.

- Нет, - улыбаюсь, - отче, не записываю - все понимаю.

Ему было очень страшно, но это был страх человека, который дрожащими руками готовит оружие к бою, не помышляя о том, чтобы сбежать. Когда я слышу: «украинец», то вижу не толпы подонков, которые из жадности, тщеславия, злобы или глупости предали свою родину. Передо мной прекрасные лица украинских христиан, которые я наблюдаю очень давно - с рубежа девяностых.

Читайте також

Правда, про яку не хочуть говорити!

Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.

На чиєму боці Бог — Росії чи України?

​Духовні роздуми на основі Біблії ​Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.

Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого

Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.

Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова

Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади