Константинопольська автокефалія – крок назад в Церковній Незалежності!

Петр Порошенко подписывает договор с Патриархом Варфоломеем

Мене запитували, вирішив відповідь зробити публічною!

Вже не має тайни з «томосу» та статуту нової «Церкви», де юридично прописано підпорядкування Константинополю (контроль над виборами Предстоятеля, у нас не буде Патріарха, суд над українськими єпископами, миро Константинопольське, нам забороняється канонізувати наших святих та відкривати закордонні парафії, а ще зрікаємось від нашої закордонної української діаспори, яка повністю буде підпорядкована тільки Константинополю), тому для мене, як українця, це зрада, тому що зараз через «Собор» оформлять саме такі юридичні угоди, які вже потім ніяк не виправиш, тим більше, що Константинополь іншої автокефалії, як такої за формою, не дає!

Московський Томос 1990 р. дав нам незалежну Українську Православну Церкву з набагато більшими правами та можливостями: Московський Патріарх не має права щось міняти в нас або впливати на вибори Предстоятеля, у нас свій Церковний суд, канонізація святих та ін.. Тому, навіщо нам зрікатись досягнутої церковної свободи та обмежувати релігійне життя тепер і на перспективу?

Відповідаючи на питання: «чому Московська Патріархія не дала нам автокефалії зі статусом Патріарха?», потрібно знати, що саме віруючі люди: єпископи, священники та миряни, тоді цього не хотіли, а не Московський Патріарх, а по-друге, Константинополь і тоді такої свободи нашої Церкви не прийняв би, як не визнає Автокефалії Американської Православної Церкви, утвореної РПЦ, тому прийняли за краще, йти повільним шляхом. Буде Воля Божа, Автокефалія наступить в свій час, коли ми духовно будемо до неї готові і отримаємо її канонічним шляхом, а не під Вибори, через незрозумілі таємні домовленості, які ведуть до розділення Українського народу та Православної Церкви!

Висновок: Константинопольська автокефалія - це крок назад в нашій Церковній Незалежності, бар'єр для повної автокефалії та великий ризик релігійних конфліктів!

Розсудливе побажання: Потрібно спокійно зачекати вирішення повної автокефалії зі сторони Московського Патріархату, а для цього нам потрібна єдність православного українського народу через примирення, в т.ч. і покаяння тих, хто порушив канони віри. Нам потрібно бути людьми та не допускати дискримінації та насилля по відношенню до теперішньої Української Православної Церкви, тим більше, що Помісні Православні Церкви соборно вже узгодили механізм надання автокефалії при підготовці Критського Собору, а отримати повну автокефалію може тільки наша УПЦ, яка і тепер користується визнанням та повагою серед Помісних Православних Церков. Тому, не потрібно поспішати приймати кабальні Фанарські умови, тому що політики поміняються, а церковний статус зостанеться і його прийдеться нести.

Всім терпіння та молитв, і будемо пам'ятати, що Глава Церкви - Христос, Йому ми смиренно повинні покорятись та триматись тієї віри, яка будується на фундаменті Божих та Церковних Заповідей! Амінь!

Читайте також

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

Справедливість не за ярликами

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.