Я точно не розумію вже, хто ми
Филарет объявил себя пожизненным патриархом
«На цьому Соборі був обраний предстоятель Української православної церкви митрополит Єпіфаній. Патріарх залишається пожиттєво, і разом з предстоятелем керує українською православною церквою. Але він [митрополит] як предстоятель, отримавший томос, буде представлять Церкву ззовні до того, як прийде час, щоб нас визнали не як митрополію, а як патріархат».
В последние дни сильно разочаровалась как в православной этике, так и в православной экклезиологии. Все чюдесатее и чюдесатее.
UPD. Тут я точно не розумію вже, хто ми. Або просто було шкода передруковувати вже надруковані листівки.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.