Про боротьбу із захопленнями храмів і пророчі слова Паїсія Афонського

Владика Іриней (тоді він був архієпископ Рівненський) з батюшками приїхав до старця Паїсія, і один священик задав питання: «Отче Паїсію, а що робити, коли захоплюють храми, в розколи насильно переводять?» – отець Паїсій дав дуже коротку відповідь:«Потрібно, щоб були піст і молитва. Буде піст і молитва – і храм залишиться за тобою в канонічному православ'ї, хоч би ти і один залишився».

І ось незабаром після цього приїжджає до владики Іринея зі Львівської області батюшка. У такій зневірі, каже, що все село на цьому як би націоналістичному такому підйомі. Кажуть йому: «Так, або переходь в Київський патріархат, або ти нам не потрібен. Ми з Київського патріархату сюди привеземо священика». Все село проти батюшки повстало, навіть староста храму.

Тоді владика Іриней батюшці й каже: «Ми були у отця Паїсія, і старець сказав, що якщо буде піст і молитва, то хоч один ти залишишся – і храм буде за тобою».

Батюшка без особливого ентузіазму вислухав це, будучи в зневірі. Наскільки священик сприйняв пораду за піст і молитву – це Богу і йому відомо, але через рік цей батюшка приїхав до владики Іринея. Вже радісний і натхненний він розповів владиці наступну історію. 

«Ви ж, владико, пам'ятаєте, –  говорить, – яка була історія у нас. І ось я відмовився переходити в Київський патріархат. Тоді староста сказав: «Все, я от привіз священика Київського патріархату, ти здавай документи – і на всі чотири сторони. Ти нам не потрібен». Ну що робити вже, насильно милий не будеш. Я пішов у вівтар і став розбирати документи.

В цей момент в храм приходить похоронна процесія, заносять небіжчика, досить нестару людину, і з нею триста людей на похоронній процесії. Заходить староста в вівтар і до батюшки звертається: «Батюшко, йдіть небіжчика відспівуйте». А я кажу: «А що ж відспівувати, ви ж від мене відмовилися. Ви привезли розстригу Київського патріархату, священика, нехай він і відспівує вам, відповідно. Я ж вам не потрібен».

Цей «священик», так званий уявний священик «Київського патріархату», забувши одягнути єпітрахиль, одягнув відразу фелонь на себе, взяв у ліву руку кадило і питає у псаломщиці: «А що треба говорити?» Та з подивом: «Кажіть: благословен Бог наш». Ну, той сказав. Хор заспівав: «Амінь! Святий Боже…». І цей батюшка, тримаючи в лівій руці кадило, почав кадити, наче ручку швидкостей перемикає. Він кадить труну, і тут на нього нападає сміх. Він починає спочатку хихикати, потім, коли заходить на солею, його вже розбирає регіт. Він іде, кадить солею і сміється на весь храм – не може себе стримати.

Ми часто якимись людськими потугами намагаємося змінити те, що Господь може змінити в одну мить. І причому так, що ми навіть не підозрюємо, як Господь легко все може управити і змінити.

А люди стоять і кажуть: «А що це таке? Навіщо нам цей клоун? А де наш батюшка?» І в церкві всі зашуміли: «У нас горе, у нас горе, а він, подивіться, з кадилом, ще й регоче на всю церкву! Давайте нам нашого батюшку». Староста заходить у вівтар: «Отче, Вас вимагають». Виходжу. «Батюшка, нам цього дива не треба. Відспівуйте ви нам небіжчика». Я кажу: «Ви хочете, щоб я відспівував?» «Так, хочемо», – вся церква, людей триста. «Ви хочете, щоб я у вас служив?» – «Звичайно, ми до Вас звикли».

Тоді я виніс хрест, Євангеліє і кажу: «Ось при покійному цілуйте всі хрест, Євангеліє, що ви хочете залишитися в канонічному православ'ї Московського Патріархату і щоб я у вас служив». Всі учасники похорону, всі пройшли поцілували». 

І по сьогоднішній день ця церква є канонічною церквою на території Львівської області.

Ось так збулися пророчі слова і рада старця Паїсія. Ми часто якимись людськими потугами намагаємося змінити те, що Господь може змінити в мить ока. І причому так, що ми навіть не можемо підозрювати, як Господь легко все може управить і змінити.

«Необхідна молитва, необхідна стриманість, нехай навіть в малій мірі, але вона буде в очах Божих мати велику ціну».

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ

Читайте також