Не дело государства различать «каноничные» и «неканоничные» Церкви.
Петр Порошенко и Блаженнейший Онуфрий
Когда из уст чиновников звучат термины «каноничность», «автокефалия», «поместная церковь» - это какая-то дикость и сюрреализм. Это не дело государства различать «каноничные» и «неканоничные» Церкви. Его задача - обеспечивать право каждой религиозной организации на свободу совести и свободное функционирование. Поэтому то, что сейчас происходит для чиновников должно выглядеть примерно так: какой-то бородатый дяденька из Турции пообещал дать одной из многих религиозных организаций Украины какую-то бумажку. Другие бородатые дяденьки эту бумажку считают туалетной. Все. В отношении государства к другим конфессиям это не должно что-то менять. Пусть бородатые дяди сами выясняют важность этой бумажки.
Но когда руководство страны начинает строить из себя богословов и начинают себя считать экспертами, и утверждать, что бородатый дяденька из Турции для них вдруг стал важнее, чем другие бородачи вместе взятые, это надругательство над Конституцией и свободой вероисповедания. И дяденьки из Госдепа, считающие себя «богами свободы», почему-то это одобряют. Этот мир обезумел! Мы живем в каком-то потоке бреда и безумия.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.