ПЦУ - это углубление раскола страны. Теперь еще и по церковному признаку
Патр. Варфоломей вместе с главой СЦУ Епифанием
Чем важно появление ПЦУ для внутриукраинской политики? Чем она принципиально отличается от филаретовской УПЦ КП? Тем, что новая церковь будет активно использоваться как маркер «свой-чужой».
Любой политик и просто активный гражданин, декларирующий, что он ходит не в ПЦУ, а в УПЦ, будет автоматически заноситься в разряд «ваты» со всеми вытекающими из этого последствиями для карьеры и жизни в стране победившего народа.
Причем если раньше можно было «съехать» на то, что УПЦ единственная каноничная церковь в стране и что «приходится терпеть», то теперь этот аргумент патриотически настроенной публикой приниматься не будет.
И если где-нибудь в Одессе или Харькове это давление пока можно будет абсолютно безболезненно игнорировать, то в центральной и западной Украине большинство чиновников и политиков предпочтут играть по новым правилам и не выделываться.
И, да, в сухом остатке мы получим углубление раскола страны. Теперь еще и по церковному признаку.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.