Законом № 4128 фактично ліквідовується свобода віросповідання
Депутаты приняли закон № 4128 со второго раза
Знаєте, друзі, це – прогрес. Цим законом, фактично ліквідовується таке поняття, як свобода віросповідання. Ну як, ліквідовується, вона діє тільки для «правильної», політичної «Церкви».
Тепер долю храму буде вирішувати не місцева православна община, яка будувала та доглядала Церкву, звершуючи та відвідуючи у ній Богослужіння. А молоді люди, які одягнувши маски, приїдуть до будь-якого храму та вкажуть, як там правильно молитись та кому храм має належати. При цьому тероризуючи тих громадян України, які не згодні з такою лінією ПАРТІЇ.
Також, долю храмів будуть вирішувати Районні, Міські та Селищні ради, хоча вони не мають права цього робити, бо Церква від держави відокремлена (смішно, правда?), але там, ще досить багато людей, які пам’ятають часи радянського періоду та не проти повторити «подвиги» своїх дідусів та бабусь. Тільки тоді храми перетворювали у кінотеатри та клуби, де активно велась пропаганда атеїзму, тепер же, будуть перетворювати у храми славлення та поклоніння сучасним можновладцям і «вождям».
Ось така вона, демократія та Європа. А тим, хто радіє та плескає в долоні, хотілось би зауважити, що сьогодні їм заважає Українська Православна Церква, а завтра їм буде заважати те, що в українців дуже багато землі, квартир та будинків. І це питання потрібно буде вирішити, може й за допомогою тих же молодих людей в масках. Апетит, як кажуть, приходить під час їжі.
Стає все більше зрозумілим те, що їм не треба Бога, вони у Нього не вірять. Просто потрібно по перше, ліквідувати у людях надію на Бога, по друге, замінити віру Христову на пропагандиську підробку з зовнішніми елементами християнства, та активно вести свою діяльність, відвертаючи народ від реальних проблем.
Таке можуть вигадати тільки ті, які не вірять ні в Бога, ні в останній Страшний Суд… Прости їм, Боже, бо не відають, що творять...
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.