Люди, как ходили в настоящую Церковь, так и будут ходить
Народ, как шел в храм до томоса, так и после томоса шел набирать освященной воды
Ну, что, в итоге: сегодня день смерти Ленина, завтра - девяностолетие Филарета Денисенко. А у нас все по-старому: народ как шел в храм до «томоса», так и после пришествия томоса в великом множестве шел набирать освященной водицы. И ни у кого не возникало дурных вопросов.
Полагаю, что с «дурными вопросами» шли туда, где изображали освящение воды. А в нашем храме не сомневались, что Церковь истинная.
P.S. Читаю у других священников сообщения, что и там все в порядке. Люди, как ходили в настоящую Церковь за святыней, так и будут ходить.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.