Не пора ли Украине остановиться и попытаться стать самой собой?
Блаженнейший Митрополит Онуфрий
Не перестаю удивляться Онуфрию. Он умудряется под огромным психологическим давлением все-таки не терять связи с Богом и говорит дельные, одухотворенные вещи. Монах от Бога!
Бегающий из Церкви в Церковь человек чаще теряет, чем находит на новом месте Господа. От себя ведь и своих грехов не убежишь. Шо в мечети, шо в синагоге. Но политика сдвигает мозги набекрень украинцам и мы бежим. Из своей страны, из Церкви, из партии в партию, от жены, мужа, от себя самого.
Но, куда бы мы ни убежали - мы встретим там одного и того же человека - себя. И шо скажем Господу: все побежали и я побежал?:). Мы торопимся успеть попасть в политическую моду, в правильную церковь, в популярную партию... Не пора ли Украине остановиться и попытаться стать самой собой? В себе в единении с Господом обретаем мы покой, умиротворение, благодать и счастье, когда пребываем в мире с своей совестью и с другими людьми.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.