Чиновники переводят общины в ПЦУ с помощью мелкого жульничества
Храм УПЦ в селе Ярославка Одесской обл. власти пытались перевести в ПЦУ вопреки воле религиозной общины.
Я - человек, воспитанный в духе критически-иронического отношения к себе самому и своим убеждениям. И поэтому мне не могут иногда не приходить в голову мысли: «Слушайте, ну может же быть так, что они правы, а мы ошибаемся?». И они, конечно же, приходят.
А потом я просто смотрю на мир и понимаю: не, правы таки как раз мы.
Вот вам классический пример: чиновники райадминистрации устраивают в селе сбор подписей за переход в новую церковь (церковь, напомним, в Украине от государства отделена, да-да). Но желающих не находят. Точнее, находят семерых (и надо ещё посмотреть, являются ли эти семеро жителями села и прихожанами церкви, или же это «атеисты киевского патриархата»).
Ну, что поделаешь? Вот берут подписи этих семерых и на их основании затевают отжим храма.
И хорошо ещё, что они сами себя спалили: вывалили новость о перемоге. Что позволило жителям вовремя среагировать и сорвать хитрый план. Потому что тупые. А если бы они были умными, дождались, пока оформят все документы, переходы прав собственности и т.п.?
Но здесь важно даже не то, что они пытались сделать. А то - как: потихоньку, внычку, с помощью админресурса и мелкого юридического жульничества. Под завывания Порошенко о том, что никто никого никуда не будет насильно переводить.
Вот в этом все они. До копейки. Слава богу, что я - с нами, а не с ними. Противно было бы на себя в зеркало смотреть.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади